"Пасажири"
Вона дивилася з-під простира́дла,
Як в обіймах гітару плека́є Орфе́й,
І всІма пра́вдами і непра́вдами
Намага́лась затриматись в світі людей.
Ледь тримаючи ду́ми, проти́влячись по́тягу
Раху́ючи кожен cту́кіт коле́с,
Тягну́ли з поли́ці до ни́зу мов про́тягом,
Го́лос і струни, неначе з небес.
Вона не помітить його худорля́вості
Він - її при́смак гірки́х цигаро́к,
Обидва тікають від світу нена́висті,
Жоден не зміг утекти від думо́к.
Спо́гади о́садом падають, по́пелом,
Перед очима, мов чо́рна вуа́ль.
Його ж вилива́ються палкими нотами,
Кожну з яких понесе́ магістра́ль.
"Я так би хотів, аби ти не вага́лась.
Я бачу тебе у відби́тку вікна.
Краще б ти, дівчинко,
Там залишалась.
Не маю любові, усю вже віддав".
В нічному плацкарті відкрита квати́рка,
І вітер зганяє крохма́ль з подушо́к,
Місяць на небі, технічна зупинка
Один з пасажирів тихенько пішов.
2020-05-26 23:40:45
5
0