Душа Мегаполісу
"Рожева пастель вечірнього неба,
Навколо душа мегаполісу.
Типова оселя – погана прикмета,
Для того, хто ніжиться логосом."
⠀
Він мчиться на дах, стискає долоні,
Подалі б від за̀мкнутих мас.
Хотів віднайти життя без кордонів –
Отримав обмежений час.
⠀
Поглинуло місто вражаючі мрії,
Спустошивши картку і серце,
А дах і самотність пускали у вирій
Придумати кращу із версій.
⠀
Але із бажанням побути в поко̀ї
Вже хтось спочивав на даху.
«Я і тут не один», – подумали двоє,
Та не стали ховати журбу.
⠀
Один нарікав, що вдалося замало –
Стандартні для часу новѝни.
Інший мовчав, бо всього вистачало –
Ціна непокоїть глибѝни.
⠀
Довіритись легше комусь чужому,
Є іноді в цьо̀му потреба.
Якщо ти все правильно робиш сьогодні,
Чужого не дасть тобі небо.
Спільний вірш у складі команди "Смарагдовий Потяг" на онлайн-батлі "Losers Poetry". (Авторська строфа взята у лапки)
15.10.2020
4
0