*** (5 років тому)

-А тепер підтримайте оплесками нашого наймолодшого репера цього міста"МС Мальвіна" (чому саме Мальвіна я не знаю, можливо тому що я жити не можу без цих квітів)

В цей  момент мої ноги перетворились на вату, перед очима все поплило, а вуха заклало.Я відчула руку брата на моєму плечі і зрозуміла, що це мій час і такої можливості я не можу втрачати.

Після цього я часто виступала в клубах, в 16 років я ще трохи творила, та в один момент я зрозуміла що це не те чим я хочу займатись і кинула все, тому ми з братом і не спілкуємось майже. Саме він привчив мене до репу, навчав як правильно його читати і допомагав писати тексти, мене помічали але так як я була неповнолітня то не могла підписувати контракти, на це мали право тільки батьки але вони були проти. Тато терпіти не може музику і взагалі забороняв мені виступати, тому я робила це так щоб батьки не знали.

- І рішенням залу було прийнято, що перемогла "МС Мальвіна" 

Сай усміхнувся мені і пішов до бару, було видно, що це його заділо.

-Молодець сестричка, я в тобі ніколи не сумнівався.

-Тільки батькам будь ласка не проговорись, ти пам'ятаєш, що було минулого разу?

-Рот на замок, нам ж не потрібно більше скандалів. Люблю тебе!

-І я тебе!

Марк піднявся назад на сцену і вечірка продовжилась. 

В залі голосно грала музика, не було нічого видно окрім вогників, що миготіли, всі розмови злелись в одну і саме це створювало атмосферу загадковості. Я сильно скучила за цим місцем, воно було наскрізь прошите спогадами і самими чудовими моментами з дитинства, саме тут я проводила всі вихідні, тут не буо моїх однокласників але завжди були так звані друзі, які поза межами клубу навіть не вітались зі мною, спочатку я намгалась домовитись про прогулянки поза межами клубу але в одних були екзамени в інших старші класи і вибір майбутнього. Але в клубі я могла відірватись від усього світу, відчути себе зовсім іншою людиною, відчути ту радість яку можуть подарувати тільки такі моменти.

-Ти молодець, я й не знав що ти на таке здібна!- промовив Сашко при цьому приобнявши мене за плечі. Не знаю чому але мені стало трохи некомфортно.

-Ну ти даєш, і не признавалась мені, що ти таким займаєшся.- з широкою усмішкою і великими очима промовила Катя.Ми всі попрямували до столика і вирішили закінчити цей день гарно.

____

Через декілька годин я вже буду на шляху до здійснення своєї маленької мрії.Я беру на плечі рюкзак і вибігаю з дому, мене вже чекає машина під домом. Я відкриваю двері машини і сідаю. 

-Всім привіт!- я вітаюсь з друзями і братом.Вони відповідають тим самим, а Катька обнімає і ще раз дякує,що ми беремо її з собою.

Ми відправляємось у подорож в минуле. Тиждень тому ми домовились з'їздити туди де колись жити ми з братом і Саша. Батьки відпустили нас легко так як ми будемо жити в бабусі разом з Катьою, а хлопці залишаться в Саші.

Ми сідаєм в поїзд і я помічаю, що Саймон ще жодного разу мене навіть не намагався підколоти, напевно досі дується за той батл, протягом пари тижнів він все менше і менше мене підкалував. І це мене якщо чесно трохи засмучувало, сварки які тривали між нами всього декілька днів встигли стати для мене такими необхідними, що зараз я б все виступила інакше, краще б він ходив як принц але було б веселіше. Ах да про що це я. 

ГОЛОВНА новина тижня- вже тиждень ми зустрічаємось з Сашою. Це все почалось дуже швидко але я не можу сказати, що це було неочікувано. Я йому ще раніше подобалась і надіятись на те що це були дитячі забавки надіятись було не варто. Саша запросив мене погуляти і в кінці нашої прогулянки поцілував, а я не змогла сказати ні і образити його, тому погодилась з надією, що ближчим часом він зрозуміє - ми не підходимо один одному. Можете вважати мене дурою але я вважаю це найкращим виходом.

За вікном посинають милькати дерева, поля , будинки і так по колу. Такі види просто заворожують. Катюха сидить і розмовляє з Андрієм, а я намагаюсь уникнути якоїсь розмови з Олександром, незнаю чому, просто не хочу зараз нічого.

Телефон вібрує, на екрані висвічується повідомлення "Ще трохи і ти зробиш дирку в вікні=) ".  

Я дивлусь на сусіднє місце де сидить Цар, а точніше Сай, він довго зі мною не спілкувався тому дивно було отримати від нього повідомлення.

Саймон

Я не знаю чому, але я зовсім не засмутився через її перемогу. Можливо я просто не сприймаю це за свою поразку, а саме за її перемогу. Та в той вечір я усвідомив, що мені потрібно поменше з нею спілкуватись. Можете назвати мене дурнем, але я не можу продовжувати це. Нам не можна бути разом, Сашка закоханий в неї по вуха, він мій друг і я не можу зробити таку підлість.

Нікоkи не забуду нашої першої зустрічі. ЇЇ очі коли вона його побачила, її щиру та найгарнішу посмішку. В той момент вона дійсно була щасливою, а коли вона біля мене то виглядає не найкраще. Така закрита і холодна, намагаюсь пожартувати, а вона сприймає це як підколи і відповідає тим самим. Нажаль я не можу зробити її щасливою. Скажете як так можливо, що вона стала мені такою цінною всьоголиш за такий короткий час. Відповідь дуже проста, вона дуже нагадує моє перше справжнє кохання, проста і щира, на жаль зараз таких дуже мало тому їх потрібно цінувати.

Зараз вона дивиться у вікно, вона вже давно перестала звертати на мене увагу, а після перемоги і того вечора взагалі ні на які мої слова не відповідає, таке враження що її тепер взагалі нереально вивести з себе, та й стараюсь я чесно кажучи так собі. Як же я хочу зараз бути на місці Сашка але ні, не можна!

Та з кожним днем стримуватись стає все тяжче. Хоча є ще одна причина чому ми не можемо бути разом...