Насилля

Вікторія Яковчук

(18+)
Насилля... Якщо вже повівся хтось як тварина, І навіть над тілом твоїм забажав влади, Байдуже - достатньо доросла чи все ще дитина - Сама навряд чи зможеш добитися правди. Коли надто бажатиме порушити твій простір - Мовчи. Покірно лягай в його постіль. Поскаржишся - отримаєш соціальний розстріл: Тонни бруду, недовіри й власної злості. "Замалюй синці на тілі, Змий розтертий макіяж І витри сльози, бо на ділі Вони не допоможуть ніяк. Рукавами закрий на зап'ястях слід. Вийди і посміхнись, тут же гості! І байдуже, що той сивий дід Щойно заламував тобі кості. Байдуже на роздерту блузку. Сама винна. Чому вбралась отак?! Брехуха! Може причепити тебе на мотузку І тримати під наглядом, як скажених собак? Не подобається перспектива? Тоді мовчи. Подумаєш, торкнувся трохи! Сама спровокувала. Життя ще навчить До виходу з вікна рахувати кроки." Єдина радість, залишена суспільством - Поплакати в подушку, коли душа напівмертва, Бо чомусь, серед усього цього дійства, У них завжди винною виходить жертва.

2021-03-23 03:15:58

2

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5986

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

13148