- Тримайся, дівчинко! - крикнув Бейтс обернувшись до Донни. Вони знаходилися на засніженій горі разом із групою лижників, але коли розпочалась заметіль і дунув сильний вітер, вони відстали від них і загубилися. Мисливець за щось зачепився кінцями лиж та впав на снігову кучу.

- Бейтс! - дівчина підбігла до нього.

- Я... В порядку... Чорт! - лаячись чоловік підвівся.

- Що ж нам робити? В таку заметіль ми нашу базу не знайдем. - вона оглянула навколишню місцевість.

- Не хвилюйся! Скоро побачимо щось друге. Буклет з картою в тебе ще із собою?

- Так.

- Чому ми не спустилися з гори разом із Джоном до Лізі? Треба було нам йти разом із тією групою... - пробурмотів собі під ніс мисливець.

- Бейтсе! - звернулась до нього дівчина.

- Що таке, дівчинко?

- Дивись! Он там...

- Що?

- Це, випадково, не світло?

- Що? - він подивився туди куди вказувала Донна. - А... Ура! - там стояв котедж, і вони попрямували в тому напрямку.

   Виявилось, що це був курортний комплекс "Срібний Ліс", там було декілька окремих будиночків, але тільки в одному із них горіло світло, тому вони підійшли саме до нього.

                            🩸   🩸   🩸

Минув рік після того як Бейтс Бекхем допоміг Донні Мур знайти вбивцю її молодшої сестри.

   Дівчина почала сама допомогати мисливцю у розкритті деяких кримінальних справ, але чоловік до сих пір був проти того, щоб вона була ще більше втягнута в цей світ. Тому, щоб дати їм можливість трохи перепочити, він запропонував поїхати на відпочинок. Донна зраділа цій новині і вирішила обрати для цього, гірський курорт "Сніжний Вал" який знаходиться в префектурі Фретон, також вона запросила судмедексперта Джона Еванса із його дружиною Лізі Еванс з якою, як на диво Донна здружилася, поїхати з ними. Бейтс проти цього не був, чим більше людей тим веселіше, чи не так?

   Але відпочинок виявиться не таким, на який вони очікували.

                             🩸   🩸   🩸

- Шановні члени нашого інтернет-клубу любителів детектива! - промовив перший чоловік. - Його перше живе засідання оголошується відкритим! Будем здорові! - він підняв свій келих із спиртним.

- Будем! - відповіли всі інші хором і випили.

- А це нормально, що ми вже почали пити, так і не дочекавшись прибуття ще двох членів? - запитала перша дівчина.

- Вас повинно хвилювати не це... - відповів другий чоловік. - Ви ж, нібито, ще першокурсниця, а вже п'єте спиртне.

- А чи не дуже ти суворий, пане лікарю? - із насмішкою сказав третій хлопець. - Чому б і ні? Сьогодні, все таки, особливий випадок. Чи не так? - звернувся він до першої дівчини.

- Що ж, нічого не поробиш... - відповів другий чоловік.

- Адже сьогодні у нас така незвична зустріч... - сказала друга жінка. - Ми бачимось один з одним в перший раз. Це так дивно... Ми зовсім не схожі один на одного!

- Це точно! - відповів перший чоловік. - З моменту створення нашого клубу, пройшов вже майже цілий рік. І за цей час багато чого встигло відбутись... - у нього на обличчі виступили каплі поту, всі присутні опустили голови і замовкли... Вони лише нишком посилали один на одного занепокоєнні погляди... В цій цілковитій тиші, було чутно тільки, як згорають дрова в каміні.

- До речі, це удача, що ти знайшов таку класну віллу! - сказав третій хлопець щоб розрядити обстановку, розглядуючи простір навколо себе. - Це єдиний пансіон у тутешніх місцях. Я доїхав автобусом до лижної станції, потім мені довелося викликати таксі, а потім я ще йшов пішки приблизно 40 хвилин. Але тут все ідеально! І нарешті всі ми, члени одного комп'ютерного клубу зібралися разом.
 
- Нас з усіх боків засипає снігом і ми практично застрягли на цій віллі. - зауважив перший чоловік.

- Чесно кажучи, мені зараз здається, ніби я заблукала у світі таємниць та загадок. Чи не так, Люцифере? - посміхаючись, друга жінка обняла свого м'якого, чорного кольору ведмедика.

- Хе! - всі були поглинуті у свої думки, аж поки годинник не пробив сьому вечора.

- Однак, щось вони надто спізнюються! - сказавши це, третій хлопець обернувся до дверей. - Ці двоє там загубилися?  

- Ти ж цього чекаєш? - запитала у першої дівчини друга жінка. - Зустрічі із Вансом?

- Точно-точно! То ви з ним учора так довго приватно чатились! Як завжди, удвох в своєму світі. - третій хлопець звів руки догори. - Ви просто щось!

- Перестань, юначе! Не ображай її! - крикнула на нього друга жінка. - Вони просто кохають один одного. Це ж добре, що у нас в клубі утворилася така парочка... Точно ж, про це може вийти дуже цікава книга! - із захватом промовила вона. - Не слухай їх!

- Все зовсім не так, як ви думаєте... - обличчя першої дівчини вкрилося рум'янцем.

- Чорт! От Ванс щасливчик! Хто ж знав, що вийде саме так? - ухиляючись промовив третій хлопець.

- Так, ти правий. - погодився із ним другий чоловік. - Якби я знав, що ти така мила дівчина, я б і сам тоді теж постарався тебе завоювати.

- Гей, гей! Вгамуйтесь вже! - крикнув на них перший чоловік.

- До речі, друзі, а ви, що, про Спенсера вже забули? - нагадала всім друга жінка. - Хіба вам його не шкода? Ми не повинні про це так говорити... - раптом вони всі почули стукіт у двері.

- О! Це, як раз, напевно вони...

- Цікаво, як вони двоє виглядають? - друга жінка поклала келих вина на стіл, та направилась до дверей. Підійшовши до них, вони їх відкрила.

   У віллу влетів сильний вітер зі снігом, на порозі стояли замерзлі Донна та Бейтс, тримаючи лижі в руках.

- Добрий вечір... - промовив мисливець.

                             🩸   🩸   🩸

- Ми, звичайно, дуже вибачаємось... - сказав Бейтс сидячи вже біля каміну та гріючись. - Але ми каталися на лижах і заблукали.

- Що? Заблукали? - із нерозумінням запитав перший чоловік. - Тобто ви двоє не Спенсер і не Ванс?

- Що ви маєте на увазі? - підводячись Бейтс вказав на себе. - Мене звуть Бейтс Бекхем, а її... - за ним підвелась і Донна.

- А я - його подруга, Донна Мур.

- Бекхем? - шоковано подивилися на мисливця другий чоловік та третій хлопець. - Невже ви... - тільки щось хотів він сказати, як Бейтс його перебив.

- Але ж ви нас просто врятували! Ми йшли на лижах по сусідній горі, разом із нашою групою, а потім від них відстали і, здається, зійшли з траси. Вже починало темніти, а тут ще й ця страшна снігова буря почалася. Я вже, щиро кажучи, почав думати, що нам кінець...

- А я ж казала тобі, що вже занадто пізно залазити на гору ще раз! - заговорила Донна. - Але ти надто впертий, Бейтсе. Потрібно було просто спуститися трасою разом із Джоном до Лізі в котедж.

- То ви двоє прийшли до нас сюди з маршруту, що йде хребтом Сетон?! - запитав в них перший чоловік.

- Е? Ну так... - невпевнено відповіла Мур.

- Вам дуже пощастило, що з вами нічого не сталося. - почав другий чоловік. - Через снігопади сходять лавини, тож туристів тут гине дуже багато.

- Правда? Ха ха ха... Нам із Донною завжди, зазвичай, щастить... - нервово усміхнувся Бейтс.

- Які вони цікаві! - посміхнулась друга жінка.

- До речі, хочу вас запитати. - заговорила Донна. - Нещодавно ви питали про якихось Спенсера та Ванса, а хто це? Імена в них дуже не звичні.

- Це не імена, це їхні псевдоніми. - відповіла друга жінка. - До речі, мене звуть Марпл, а цей малюк... - вона піднімає свого ведмедика, вказуючи на нього. - Люцифер. Раді з вами познайомитися! 

- Марпл... І Люцифере, отже...

- А я - Пуаро. - добавив перший чоловік. - Там стоїть Агата. - сказав він показуючи на першу дівчину. - А його звуть Сід. - вказав він на третього хлопця. - Далі Ватсон.

- Вітаю! - відповів другий чоловік.

- Ці псевдоніми ми використовуємо для спілкування онлайн у нашому клубі любителів таємниць та загадок. Тут всі - великі фанати детективу. - пояснив Пуаро.

- Ах ось воно, що! - із ноткою зацікавленості заговорила Донна. - У Шерлока Холмса, якщо я не помиляюсь, був у напарниках лікар Ватсон?  

- Абсолютно вірно! - вигукнув Пуаро. - Він, до речі, теж лікар, так, що псевдонім якраз підходящий.

- Ну, я ще не зовсім лікар. Студент - медик, якщо бути точним.

- Ти надто скромний. - почав Пуаро, вказуючи на Ватсона. - Він ще студент, але вже опублікував наукову статтю про трансплантацію серця, так, що в нього чудове майбутнє.

- Та й ви, Пуаро теж... - продовжував Ватсон. - Він раніше керував декількома компаніями з річним оборотом у 50 мільярдів гринців, а тепер став їхнім власником. Нам далеко до вас.

- Я, лише, успадкував компанії від батька, а потім підписав контракт на будівництво безлічі майданчиків для гольфу по всьому світу, от і все.

- Але ж головним керівником всього цього будівництва гольф - клубів за кордоном були ви, Пуаро? Це так вражає! - із захватом заговорила до нього Марпл.

- Вибачте, а чим ви займаєтеся? - запитала в неї Мур.

- Я?

- Хе! Краще попросіть у неї автограф, поки є можливість. - втрутився Сід.

- Автограф?

- Вона - письменниця. Письменниця! Незабаром у неї навіть фільм екранізація вийде, тому вона стане дуже знаменитою!
  
- Ах, Сіде! Так і ви теж. Ви ж музикант, який скоро випустить свій дебютний альбом, чи не так? Якщо візьмете автограф у нього, то він цінуватиметься набагато більше, ніж мій.

- Ну, нічого ж собі! Які ви всі тут талановиті! Щось я себе відразу нікчемністю відчула... - опустивши голову промовила Донна.

- Не треба так казати. Я така сама, проста студентка, як і ти, так, що не напружуйся. - відповіла Агата. 

- Ні, ні, ні! Ти зовсім не проста студентка! Ти ж у нас - закохана студентка. - сміючись зауважив Сід.

- Ну, припиніть вже, будь ласка! - Агата почервоніла та сховала своє обличчя у долонях. - Все зовсім не так... 

- Але, тим не менш, Ванс та Спенсер щось аж надто спізнюються. - нагадав всім Пуаро.

- Дуже хочу подивитись, що це за люди. Але поки, що доводиться тільки припускати, як вони виглядають. - сказала Марпл і задумливо глянула в сторону вхідних дверей. - Хоча, люди завжди однакові і спілкування через мережу зовсім нічого не змінює. У мене і зараз таке почуття, ніби ми з вами знову зустрічаємось у світі комп'ютерів.

- Кхм... Так. Дуже може бути... - після слів Пуаро, в кімнаті стала відчутна дивна атмосфера яка обгорнула всіх присутніх. Донна та Бейтс подивилися один на одного із нерозумінням всього, що тут відбувається.

- Вибачте... А можна я у вас дещо запитаю? - перервавши роздуми присутніх, всі подивилися на Бекхема.
 
- Що саме? - запитав у нього Пуаро.

- Ви зараз уперше всі разом зустрічаєтеся?

- Так. Будучи членами одного гуртка, ми вже рік спілкуємось віртуально. Але ось бачимо один одного сьогодні вперше.

- То невже ви навіть не знаєте справжніх імен один одного? - запитала Мур.

- Це так. Ні справжніх імен, ні роду занять. Крім того, що ми дружимо по інтернету, особисто я нічого не знаю. - відповів Пуаро.

- Що? Це якось не дуже приємно, коли нічого не знаєш... - добавила вона.

- Саме тому, що ми нічого не знаємо, це для нас і цікаво. - Пуаро глянув на Донну, а потім перевів свій злий погляд на мисливця. - Так, що, постарайтесь і ви теж нічого не питати у членів клубу: ні імен, ні професії, ні інших подробиць. Зрозуміло?

- Звісно. - Бейтс оглянув всіх тих членів, всі вони точно, щось приховували. Їх, щось пов'язує, таємниця яка піде із ними в могилу. - Не хвилюйся, на цей рахунок. - мисливець вичавив свою фірмову посмішку.

- Бейтсе! По-моєму, нам уже... - звернулась до нього Донна.

- Так, точно! Настав час нам, мабуть, повертатися. Я хотів би викликати таксі. Чи можна скористатися вашим телефоном?

- Ви вже йдете? - засумувала Марпл. - Нарешті, до нас приєдналися нові люди, так, що я думала, що все буде цікавіше. Чому б вам не переночувати тут?

- Що?

- У такий сильний снігопад. - зауважив Пуаро. - Таксі сюди не зможе доїхати.  

- Так... Мабуть, ти маєш рацію. 

- Тоді... Давай скористаємось їхньою пропозицією, Бейтсе?

- Угу.

- Ура! - зраділа Марпл.

- Щоправда, на жаль, комфортних умов ми вам запропонувати не зможемо.

- Нічого. Не турбуйтесь за нас.

- Згідно з нашим розкладом, до 9 години вечора ми плануємо пограти у що-небудь, а потім розійдемося по своїх котеджах, щоб поділитись враженнями від сьогоднішньої зустрічі через свої ноутбуки.

- Що? Це мабуть дуже цікаво...

- Бейтсе... - Донна перейшла на шепіт та підійшла ближче до мисливця. - На мою думку, тут, справді, зібралися одні придурки: вони можуть спілкуватися віч-на-віч, але воліють використовувати віртуальну реальність.

- Ага... - Бекхем не міг відкинути відчуття, що в їхній компанії щось відбувається. - Хоча, це не наша справа.

- Що ж... Давайте пограємо?! - Марпл підвела руки вгору, посміхаючись до всіх присутніх.

   Вона здавалась Бейтсу трохи дивною, а, що в цій ситуації казати? Насправді, вся їхня компанія була не в собі. Схоже, що Пуаро був лідером, всі на нього рівнялись, і сам з вигляду був старшим за всіх. А, Ватсон та Сід зовсім різні, Ватсон - медик із своєю "правильною" думкою та повчальними висловами, а Сід без стоп крана, з насмішкою лізе до всіх... І дівчина Агата, вона сказала, що теж ще студентка як і Донна, яка нічим не відзначились. І те, що поєднує цих всіх людей, це лише любов до детективів...?

                             🩸   🩸   🩸

- О ні! Мені знову не щастить!

- Хе! А тепер моя черга. Отже... Come on, come on, come on, come on! - Сід натиснув на кнопку ноутбуку, щоб стрілка колеса почала крутитись. - Єсс! У мене максимальна кількість балів!

- Неймовірно! - пораділа за нього Донна. - Схоже, ти сьогодні будеш єдиний у виграші.

- Мабуть, далі я пас. - сказав Ватсон. - Битва, в якій неможливо виграти, не варта того, щоб у ній боротися.

- Який ти нудний, Ватсоне! - пролунав пискливий голос, всі обернулися туди звідки він лунав.

- А... Так це ж "Жаб'ячий голос"! Не треба нас так лякати, Марпл. - обурився Пуаро.

- Що, це за "Жаб'ячий голос" такий? - запитала Мур.

- Там, у балончику спеціальний газ, який змінює твій голос. - пояснив їй Ватсон.

- Що за відстій! - вигукнув Сід. - І ти тягла сюди цю штуку? Дурниця яка!

- Що з вами таке? Подумаєш, злякалися трохи... - образилася Марпл.

- Все-таки, люди тут справді дивні... - пошепки промовив мисливець до Донни.

- До речі, а що ви вдвох збираєтесь робити? - запитала Агата звертаючись до Бейтса та Донни. - У нас тут є тільки один вільний котедж. Вам буде зручно переночувати там удвох?

- Що ж, нічого не вдієш. - відповіла дівчина.

- Гаразд, друзі! Час нам уже розходитися по своїм кімнатам. - підвівшись, Пуаро першим пішов до виходу, біля дверей він зупинився. - Потім, як завжди, зустрінемось в інтернеті.

- Але ж комусь доведеться залишитися тут, все-таки Ванс і Спенсер скоро повинні вже підійти. - нагадала Марпл.

- Ну, якщо справа в цьому, то я можу залишитися і почекати. - запропонувала Агата.

- Розумію. Це тому, що ти, першою хочеш побачити як виглядає твій коханий, чи не так?

- Сіде, ти занадто настирливий!

- Гаразд. Ходімо вже.

- Та йду я, йду!

   Всі розійшлися по своїм котеджам. Агата залишилася одна, чекати приходу Ванса та Спенсера.

   Була сильна заметіль, сніг летів просто в обличчя, тим самим сповільнюючи їх кроки. Котеджі знаходилися далеко один від одного, щоб дійти до будиночка номер два за такої погоди, від першого пішло 5 хвилин. Чим далі знаходиться котедж, то добавлялось ще 5 хвилин. Тому, Бейтс та Донна потратили 35 хвилин, так як їхній котедж знаходився останнім із кінця.

   В котеджі під номером два, знаходився Пуаро. Він якраз сидів за ноутбуком і вів переписку із групою.

   "Молодий президент компанії з річним оборотом у 50 мільярдів гринців..." так він сказав всім. Але тепер я розкрию його справжнє життя:

   Насправді він працює другорядним працівником в компанії по нерухомості. Середньостатистичний чоловік, нічим непримітний, на роботі його зневажають і ні в що не ставлять, він і сам не хотів виділятися. Перед цієї поїздкою його звільнили:

- Що? І ти ще хочеш у відпустку? А чому б тобі спочатку не подумати про збільшення своїх показників? - директор вказує на загальну таблицю, там де його рейтинг на нулі. - Ну, що? Ти зрозумів, про, що я чи ні? Ось твої продажі цього року... Можеш подивитися сам - ось вони. Ось! Ну і як вони тобі? Хоча, втім хрін із тобою! Всеодно, що ти є на роботі, що тебе немає - різниці ніякої. - заді нього почувся регіт, це колеги сміються. - Хочеш влаштувати собі канікули - валяй. Можеш робити, що хочеш... Тільки в такому разі, дивись ненадумай повертатися назад! "

   В інтернеті, можна бути ким завгодно, і це йому сподобалося.

Марпл: Ну і як вам зустріч?

Сід: Якось не дуже все пройшло :(

Пуаро: Сьогодні був прекрасний вечір!

- Краще і не придумаєш... - тільки він хотів щось відписати, як у його двері постукали.

*Тук-тук* людина яка стояла за дверима, наполегливо в них калатала.

- Так, так? Зараз підійду! - відірвався чоловік.

Марпл: Яка ж жахлива хуртовина... Але такої ночі, до речі, точнісінько з'явиться те, що розріжте темряву.

Ватсон: Що це було? Бредбері знову повернувся?

Марпл: Не вздумай топтати святе?

Пуаро: Хтось прийшов. Зачекайте трошки...

   Стук не припинявся ні на секунду.

- Та чую я! Зараз відкрию! - чоловік підвівся і підійшов до дверей. - Вітання!

   Тим часом, в десятому котеджі, Бейтс із Донною грали у карти.

- Все. Я виграла. - дівчина скинула свою останню пару карт.

- Що? Ось чорт! Дівчинко, давай ще раз?

- Що знову?!

- Усього один раз, га? - тільки-но Бейтс потягнувся за колодою, як в котедж зателефонували. - Ну хто там? У такий пізній час... - чоловік підійшов до телефону. - Слухаю?

- Що? Що трапилось? - занепокоїлась Донна.

- Алло алло?... Там хтось є? - перепитав він.

- "Хе хе хе! Ти, напевно, вже спав? Перепрошую!" - з іншого кінця трубки почувся дитячий голос.

- А хто це каже?

- "Так, точно!... Можеш називати мене Троянський Кінь"

- Кінь? - мисливець зацікавився.

- "Ха ха ха! Це я тобі свій псевдонім сказав".

- Ще один псевдонім, значить. Ти, мабуть, теж член цього гуртка? Розіграш досить тупий вийшов...

- "А в котеджі під номером два, дехто помер!".

- Що ти сказав? - Бекхем різко випростався.

- Бейтсе? - голос Донни прозвучав схвильовано.

- "Я тобі сказав, що Пуаро щойно був кимось убитий, чоловіче. А вбивця - або Ватсон або Ванс."

- Гей! Ти хоч сам розумієш, що ти зараз сказав? На такі теми жартувати не можна!

- "Жартувати? Ха ха ха! Іди і сам подивись. Весь котедж перевернутий дороги дригом, а Пуаро валяється на підлозі у калюжі крові. Ха ха ха!" - зі злим сміхом, на кінці трубки почулись гудки. 

- Гей! - крикнувши в телефон, чоловік поклав його.

- Що там?! Що він сказав? - Донна підійшла до Бейтса.

- Якийсь дивний дзвінок: він назвався Троянським Конем і сказав, що Пуаро вбили.

- Що?

   Після цього дивного дзвінка, Бейтс та Донна одразу попрямували до котеджу номер два. Потративши знову 35 хвилин через сильну хуртовину, вони нарешті до нього дійшли.

- Це тут! - вони підійшли ближче до будиночку.

- Напевно, це був жарт, але давай, таки заглянемо у вікно.

- А ви, що тут робите?

- Ааааа! - дівчина перелякалася а Бейтс обернувся на голос.

- Ватсон?

- І навіщо... Ви сюди прийшли? - запитав Ватсон.

- Ну... Був якийсь дивний телефонний дзвінок. - відповів Бекхем.

- І вам також...

- Що? Тож вам теж дзвонили? - здивувалася Донна.

- Так. Щойно зателефонував якийсь Троянський Кінь і сказав, що Ванс убив Пуаро!

- Що?

- Дивіться! - дівчина заглянула у вікно і вказала на тіло. - Там хтось лежить на підлозі!

   Вони не стали чекати і відразу підійшли до дверей але вони виявились замкненими. Бейтс та Ватсон зрозбігу врізались в них та вибили, і так вони зайшли в середину. Біля порогу їх зустріло тіло Пуаро яке лежало у власній крові.

- Він мертвий...

- Пуаро мертвий! Він вбитий!