- Ех...

   Робочий день, Лайа повинна була бути зосереджена на роботі, але вона не могла не думати, кого б вибрати на роль фіктивного бойфренда.

   Вона думала, що на цю роль міг би підійти Джоб Шейдер. Втім, спілкування з містером Парсоном завжди робило її нервовою, особливо коли його увага зосереджувалася на ній особисто, і їй подобалось це відчуття.

- Ей, Лайо, що за видихи? - чоловік підійшов до дівчини та погладив її по голові.

- О, містер Парсон... - відповіла дівчина з натяком на незручність у голосі. - Я в останній час, так втомлююсь...

- Так? - він наблизився до її обличчя.

- Ви так близько підійшли, містер Парсон! - вона миттю почервоніла від неочікуваності такого близького контакту.

- Але виглядаєш ти добре. Цілком собі як зазвичай. 

- Справді? 

- Так. Я знаю, як ти виглядаєш завжди. 

- Е... (Так значить, він розуміє, що я брешу.)

- Добре, ти говори, якщо виникнуть якісь проблеми, домовились? - Коннор поклав руку на її плече з виразом відповідального керівника. Лайа відчула підтримку від нього, і це спонукало її відчувати більшу впевненість у своїх рішеннях. Вона була вдячна містеру Парсону за його розуміння та підтримку, особливо в такому нелегкому для її часу.

- Так, сер... Дякую.

   Містер Парсон відійшов, а Лайа продовжила думати про свої плани щодо фіктивного хлопця. Вона відчувала, що тепер у неї є не лише підтримки Джоба, але і підтримка свого керівника. Це надихало її на нові пошуки і зміни у своєму житті. Вона була готова взяти крок у невідомість та нові відкриті можливості, які можуть змінити її життя назавжди.

                            💌   💌   💌

   Лайа взяла собі перерву, щоб купити собі що-небудь випити. 

- Сьогодні, я викладусь на повну! - вона допиває каву з баночки, коли до неї підходить один із колег. 

- Міс Лайо! Вас я і хотів бачити! 

- Що таке? 

- Можу я попросити вас навести порядок на складі? Ми отримуємо багато скарг. 

- О, гаразд. Зроблю. 

- Дякую! Я повідомлю містера Парсона.
 
   Дівчина одним махом допиває залишки кави та направилась на склад. Вона спустила на нижній поверх, та ввійшла у середину. Лайа почала розглядати стелажі, та все навколо неї.

- Не дивно, що ми отримуємо скарги... На складі повний бардак, я навіть підлоги не бачу. - доки Паркер прибиралась, сонце вже зайшло за горизонт. 

   Вона пристосувала себе до темряви, рухаючись обережно, аби не потрапити в якусь неприємність. Під час прибирання вона замислилася.

- (Чого я завжди відвідую в такій ситуації? Чи це впливає на мою недосвідченість, чи просто невдачі, які на мене нахиляються? У будь-якому випадку я повинна впоратись з цим.) - дівчина організовувала товари на поліцях, ставила ярлики та відновлювала загальну систему сортування.

- Цікаво, яка зараз година... - вона шукала свій телефон, але потім згадала, що забула його на столі. На складі ще був бардак...

- Вітаю. - зайшов чоловік, Парсон виглядає зацікавленим, показуючи своє бажання спілкуватися з Лаєю.

- Містере Парсон! - вона відчуває здивування і радість від зустрічі з керівником.

- Досі наводиш тут порядок? Таке відчуття, ніби тут бомба зірвалась. 

- Так... Ні кінця ні краю немає прибиранню, як би я не старалась. - відповіла дівчина з втомленим виглядом.

- Самій тут не закінчити. - зітхнув містер Парсон, показуючи розуміння складності завдання.

- Не могли б ви мені допомогти? - Лайа звернулася до нього з проханням.

- Добре. Ну, що, нумо починати. 

- Давайте! 

   Лайа радо прийняла допомогу від містера Парсона і спільно з ним взялася за роботу. Розпочавши з великої коробки, що перегороджувала шлях, вони поступово звільняли простір на складі.

   Коннор зі своїм розумінням організації і керівництва швидко виділив завдання і дав дівчині направлення. Їх спільні зусилля були скоординовані та ефективні.

   Поки вони працювали, Лая відчувала не лише полегшення від фізичного наведення порядку, але і глибоку вдячність до містера Парсона за його допомогу. Ця спільна робота створювала їх ближчими, і Лая почувалася підтриманою та цінною.

   Поступово, склад очистився від непотрібних предметів, товари були правильно розташовані на полицях, а прохідні шляхи стали вільними. Завершивши свою спільну роботу, Лая та містер Парсон залишилися на складі, споглядаючи на виконану роботу. їх обличчя віддавали почуття гордості і задоволення від виконаної задачі.

- Готово... - Парсон висловив полегшення і задоволення. У його голосі проглядалась певна вдячність Лайї за її старання. Його брови розслабилися, і він посміхався.

- Нарешті... - дівчина відчувала полегшення і задоволення, якщо й була дещо втомлена після важкої праці.

- Спина болить. Старію я. - міміка чоловіка виражала легку зневагу до свого фізичного стану, але й самоіронію.

- Неправда! Ви мені дуже допомогли! 

- Ось і добре. Натомість з тебе завтра обід, гаразд? - він запропонував винагороду в прояві турботи.

- Ага! Домовились! - вона радісно погодилась, посміхаючись.

- Тоді по домівках? 

- Ага... - Лайа підходить до дверей, смикає за ручку, але не може їх відкрити. - Ем...

- Хм?...

- Містере Парсон... Двері не відчиняються.

- Т-ти жартуєш, напевно. Я все зроблю. - чоловік міняється з нею місцями, тепер він намагається відчинити ті двері. Але, як би він не старався, він теж не може. 

- Можливо, їх хтось закрив... - вона висловлює припущення зі злегка занепокоєним виразом обличчя.

- Хто б це не був, він звільнений! 

- Вибачте! Є тут хто?! - Лайа починає колотити у двері. Тільки, вже всі пішли, в офісі нікого не залишилося.

- Не панікуй, Лайо! Просто подзвони комусь зі свого мобільного! - віе намагається заспокоїти її і пропонує розумне рішення.

- Містер Парсон, я не взяла з собою телефон.

- І я свій не взяв! 

   Дівчина почала панікувати, а Коннор навпаки розслабився, опустився на підлогу, сперся на стелаж і прикрив очі. 

- Містере Парсон! Що ви робите? - Лайа була здивована його діям.

- Сплю. - відповів  Коннор з невеликою посмішкою, у його голосі була легкість та безтурботність.

- Це я помітила! Але чому зараз?...

- Лайо, як би ти не психувала, ситуація не зміниться. 

- Може і так, але, що, якщо ніхто за нами не прийде? 

- Не хвилюйся, я впевнений, що хтось прийде за нами зранку. Хоч би що там було, я далеко не перший раз ночую на роботі. 

- ... - вона замовчала, але її обличчя виражало незадоволення та роздратування.

- Слухай, якщо будеш продовжувати стояти, то у тебе закінчаться сили. Давай просто терпеливо чекати. 

- Добре...

- Все буде нормально. Я на тебе не нападу. - Коннор випустив жартівливу фразу, його обличчя виражало легкість і гумор, він підняв брови і похитав голову, намагаючись створити розслаблену атмосферу.

- Я і не думала, що нападете! - Лайа відповіла зі сміхом, у її очах блиснули жартівливість та легкість, вона показала пальцем на свого керівника і зіграла невинною мімікою.

- Ха-ха. Я збираюсь трішки поспати. Скажеш, коли двері відкриють.

- Звісно. 

   Лайа була здивована, як він може спати в такому місці? Вона присіла навпроти сплячого чоловіка і почала уважно розглядати його. Його обличчя, заспане і спокійне, викликало в неї дивні почуття. Волосся, розкидане безладно, надавало йому безперечний шарм. Вона помітила легкі зморшки навколо його очей, що свідчили про його зайнятість і напруженість у роботі. Дівчина спостерігала за рівномірним подихом, який тихо підняв і опускав його груди. Він виглядав таким мирним і безпечним, ніби жодні проблеми не могли досягти його в цей момент. Лайа продовжувала дивуватися, як він зміг заснути в цьому хаосі. Його спокій і впевненість вразили її. Вона спостерігала за його обличчям, намагаючись зрозуміти, що він може думати і відчувати. Але відповіді залишилися загадкою, яку Паркер бажала розгадати.

- У нього таке красиве волосся. - дівчина не думаючи, потягнула свою руку, щоб доторкнутися до нього. Як раптом, Коннор хапає її за долоню. 

- Воу! Ви прокинулись! - здивована, вона намагається вирвати свою руку. 

- Ти тільки що, збиралася помацати моє волосся, так? 

- В-ви весь цей час не спали?! 

- Я тільки що прокинувся. Я відчув, що ти поруч.

- Пробачте... Я не хотіла вас потривожити. 

- Це помста за те, що ти намагалася до мене приставати. - Парсон сильніше стискає її руку і притягує до себе. - У тебе такі маленькі долоні. Як у дитини. 

- Ц-це просто у вас вони такі великі! 

- І це мило. 

- В якому сенсі "мило" - вона відчула як червоніє. 

- Твоя рука. Я про руку кажу. - чоловік мило посміхнувся, спостерігаючи за її реакцією.

- Я-я знаю! - від його погляду, дівчина ще більше почервоніла.

- Я нікуди не збираюся, так, що розслабся і поспи. - тихо промовив він, і знову закрив очі.

- Добре... - Лайа сіла біля нього. 

- Хороша дівчинка. - Коннор, все ще тримає її за руку, дивно, але їй не хочеться її забирати. 

                              💌   💌   💌

   Вони заснули. В результаті до них на порятунок прийшов охоронець, який відправився на ранковий обхід. 

- ААА! У мене все болить. - чоловік потягнувся, розслабляючи тіло, його брови звилися від легкого дискомфорту, а його руки почали масажувати шию, намагаючись зняти напругу.

- Пробачте, це моя вина. 

- Я ж казав, що все добре. В іншому випадку, каву ти мені вже купила. О, але все одно з тебе ще обід. 

   І тут, Лайа подумала, що можливо, містер Парсон підійшов би більше на роль її фіктивного бойфренда. Його впевнена зовнішність і одночасно тепла усмішка, яка завжди розквітала на його обличчі, створювали атмосферу затишку та довіри. Він вмів знайти слова підтримки і завжди знаходив час для розмови. Їхні спільні сміхи та знайомство на роботі створювали певну хімію між ними. Дівчина відчувала, що вони знають одне одного добре і в них є спільні цілі.

   Проте, вона також розуміє, що це складне рішення, яке може вплинути на їхні професійні стосунки. Вона була певна, що містер Парсон дотримується професійних меж і знає, як розділити роботу та особисте життя. Але все ж, Лайа коливалася і мусила зважити всі за й проти, перш ніж прийняти рішення.

- Ем... Містере Парсон? 

   Заплутавшись у своїх думках, Лайа зустрілась з поглядом Коннора, який збудив у ній впевненость і спокій. Вона знала, що їм потрібно знайти час, щоб обговорити цю ідею і побачити, як вони обидва ставляться до неї. Незалежно від рішення, яке вони приймуть, Паркер відчувала, що з Парсоном на боці вона може сміливо крокувати вперед і протистояти будь-яким викликам, які чекали їх у майбутньому.

- М? 

- Будете моїм фіктивним хлопцем? - на одному подиху випалила вона, спостерігаючи як в чоловіка збільшувались очі від подиву.

- Е, Лайо, що означає "фіктивний хлопець"? - стурбовано перепитав він.

- Насправді... 

   Лайа розповідає про все, що трапилось за останній час, Коннор її уважно слухав. 

- Так, чому я? Хіба навколо немає купи інших хлопців, які б з радістю допомогли тобі в цьому? 

- Ну... Тому, що ви - це ви, містере Парсон. 

- М? Тому, що я - це я? Що це означає? 

- Коли я думаю, про чоловіка, на якого я могла б покластися, перший, хто приходить мені на думку, це ви! 

- Так-так... Я звісно щасливий бути твоїм керівником... - хотів би він щось сказати, але дівчина не давала йому такої можливості.

- Ви старший за мене, і мені здається, що у вас є досвід в плані стосунків... Будь ласка, допоможіть мені! 

- Ти помиляєшся, Лайо. - спокійно відповів Коннор.

- В чому? 

- Я не можу похвалитися досвідом успішних стосунків. Так, що особливої допомоги тобі від мене не буде. Не проси про це, стариків зразок мене. Знайди когось (трохи) молодше, добре? - він розвернувся і попрямував до виходу. 

- Містере Парсон! - і їй нічого не залишалося, як тільки вигукувати його ім'я.