Не згорайте
uliavistan
Не варто українцям ще вмирати, І не потрібно дім свій рідний покидати. Не треба сумувати й плакати щоднини Бо ми будуємо міцну країну. Видобуваємо ми нафту і вугілля, А наші руки,то є слава й вміння. Дівчат віночки стеляться лугами, Чорнозем наш вкривається квітками. Та ми згораєм,всі ми разом,українці. Та не по черзі,і не поодинці. Кому ми можем дякувать за це, Питайтесь в себе,бо згорить усе: І воля,й слава,й рученьки-майстрині, Тоді не буде честі в України. А ми ще можемо усе змінити, Тому потрібно вже почать робити. Та розвивати і плекати Україну, І не потрібно зачинають руїну. І це не сон,це добре пам'ятайте, І я Вас прошу,прошу-не згорайте!
2020-01-17 08:47:15
4
0
Інші вірші поета
ЩАСТЯ Чи ти кохаєш так мене пресильно...? Нарід чи чернь? Чудова думка
Інші поети
Neha
@neha_09
Remezan Mametgurbanow
@remezan_mametgurbanow
Ден Щусь
@apocalipt_b
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2031
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11490