Ракова пухлина

Інга

У кожній шафі є пара скелетів, У мене ж там ціла орда. Одягнені в рвані костюми, не без манжетів, І править далеко не голова. Там сонце сяє темно-блакитним, Там замість трави - засохлі терни. Вода із запахом-смаком гидко-кислотним, Зима круглий рік замість весни. На вході для всіх там білий бузок, Співають пташки жовтокрилі. А далі - гнилі скелети плетуть для тебе вінок, І ворони чорні зовсім не милі. Далеко у нетрях чекатиме "любо", Чорнявенький Цербер з шипами на шиї. Сидітиме славно під омертвілим дубом, Допоки ти не виллєш свої словесні помиї. Там давно уже брудно, Без жодного натяку на білість. Там тобі не буде нудно, Якщо тебе вб'ють - тобі ж це на милість. Якщо вижив (ну так пощастило), Тебе розберуть на частини. А чи зберуть, то там буде видно - Сплетуть домовину із павутини.

2020-04-07 14:12:55

4

0

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1923

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11461