Він зайшов у своє тіло...
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
(18+)
Він зайшов у своє тіло Озирнувся навколо Уважно усе роздивився Кожен дюйм виміряв І СПИТАВ А де тут туалет?
2022-12-19 19:21:47
3
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
WEISS
Щось тут є від дитячої лічилочки.
Відповісти
2022-12-22 11:54:48
1
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
@WEISS хм, а я її тут не бачу. Цікаво
Відповісти
2022-12-22 11:56:05
Подобається
WEISS
@ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ та от чув у дитинстві щось подібне за темпоритмом та фіналом. Чи то може був віршик. В будь-якому разі, можна уявити майже сюрреалистичну картину: як школярі цитують твого вірша в якості "сортирного жарту". З реготом повторюють один за одним: "Він зайшов у своє тіло"... наперед тішаться закінченням.😵‍
Відповісти
2022-12-22 12:01:43
1
Інші вірші поета
Про філософію мислення Як писати з гарним ритмом? (на 200 віршів, юбілей, уху) Коломийська персона нон грата Роздуми
Інші поети
HAZEL GRACE
@just_another_someone
Схожі вірші
Всі
Сумую без тебе
Вікторія Тодавчич
Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.
53
39
1760
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
4893