Мейн (верлібр без назви)
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
(18+)
Сьогодні я вмер і не треба оцих ваших зайвих питань Я вмер як факт а все інше лиш тупа іронія Ви мене не розумієте але маєте зрозуміти Ви повинні бути собою і розуміти померлих Сьогодні вночі тюльпани розкрили свої бутони Вагони залізничні пронеслися понад полем трунами повні А вранці усе стало як зазвичай Хіба що без мене
2022-11-22 07:01:06
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Генрі крадієць сенсу
Дуже сподобалось °•
Відповісти
2022-11-22 12:50:43
1
ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ
@Генрі крадієць сенсу дякую)
Відповісти
2022-11-22 13:33:50
1
Лео Лея
Сумно...
Відповісти
2022-11-22 16:14:43
1
Інші вірші поета
Без назви (про тарганів у голові) Вірш, коли у тебе достатньо грошей Без назви (День) ДУХ ЕСТЕТИКИ
Інші поети
Leno4eek
@Leno4eek
Jason Fairhurst Wall
@forever_is_always_now
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1101
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10910