Розділ 12. «Знову білі стіни…»

«Любий Майкл,

Я дуже скучила за тобою. Маша на роботі, а я… Школу мені ми ще не знайшли, проходжу всілякі уроки в Інтернеті. Друзів ще не маю. Та ще й сестра нудить(виявляється, вона закохалася в того Джеймса). Та якби я не хотіла тебе побачити, у Флориду я не повернуся. Мені важко. Ти маєш мене зрозуміти. Сподіваюся, що ти не нудьгуєш, як я, і вже давно знайшов собі якусь дівчину. Думаю, ми ще зустрінемося. Люблю.

Єва»

Дівчина відправила листа і натягнула куртку. Вона вирішила прогулятися. Минуло три місяці з того часу, як вони з сестрою повернулися до Києва і Марія відразу повернулася на роботу.

На вулиці була осінь. Дерева поступово жовтіли і скидали з себе листя. Прохолодний вітер розвівав волосся і дівчина зайшла в, незнайоме їй, кафе. Щойно Єва обрала столик, до неї підійшла офіціантка.

Щось замовите? – запитала вона.

• Ну… Давайте отой салат і… - дівчина провела пальцем по меню. – І коктейль.
  

Офіціантка записала замовлення в блокнот і хутенько побігла на кухню. Дане кафе трохи відрізнялося від Olean`s Café. Воно було в рази більше, всюди стояли маленькі столики, а в повітрі літав аромат польових квітів. Під стіною стояла барна стійка, за якою працював приємний на вигляд бармен. Це був молодий хлопець, з довгим, зав`язаним у хвіст, волоссям. Він стояв і щось пояснював якомусь чоловіку, від якого неприємно несло перегаром.

Ваше замовлення. – мовила офіціантка і Єва підскочила від несподіванки.

• О! Дякую! – відповіла дівчина і потягнулася до склянки з коктейлем.
  

Так, як вона сиділа дуже близько до барної стійки, до неї долітали репліки з розмови бармена і чоловіка.

Діду! Скільки можна повторювати! Однієї гривні вам не вистачить на пляшку горілки! – роздратовано вигукнув бармен.

• Але ж ти добрий хлопець. – п`яненький чолов`яга похитувався. – Дай дідові пляшечку. Хіба ти вмреш, як даси мені безкоштовно?
  

• Не заважайте мені працювати!
  

• А скільки вам не вистачає, дідусю? – втрутилася Єва.
  

• Двадцяти гривень, дитинко.
  

Дівчина дістала з кишені купюру і протягнула чоловікові.

Тримайте. Можете не віддавати.

• Ой, спасибі тобі, дитинко. Дай Бог тобі здоров`ячка. – дідусь протягнув бармену гроші і той не задоволено поставив на стійку пляшку.
  

• Добра ти душа! – мовив хлопець, коли п`яничка покинув кафе.
  

• Людям потрібно допомагати, а не гримати на них! – відповіла Єва.
  

• Мене звати Євген, до речі. Можна Женя.
  

• Удачі, Женю! – мовила дівчина і попрямувала до виходу.
  

• Гей! – вигукнув він. – А тебе як звати?
  

• Бувай! – розсміялася вона і покинула кафе.
  

Вже темніло, а Єва все ще гуляла. Раптом дівчина помітила, що на майдані скупчилося дуже багато людей. Їй стало цікаво. Тому вона підійшла ближче і постукала по плечу якусь жінку.

А що тут відбувається? – запитала Єва.

• О, дівчинко, ти що? Не знаєш? – озвалася жінка. – Сьогодні проходить благодійний ярмарок!
  

Дівчина з цікавістю підійшла ближче. Тут продавалося дуже багато цікавих речей. Яскравий клоун продавав кульки і кумедні іграшки, жінка вбрана у вишиванку – пиріжки і різні смаколики. Трохи далі стояв апарат для солодкої вати, неподалік сімейна пара торгувала шкіряними сумками, чоловік з пишними чорними вусами смажив шашлик, а двоє маленьких дітей скімлили і показували мамі на ятку з карамельними півниками на паличці. Єва захоплено озиралася минаючи палатку з дерев`яними виробами і маленький кіоск з глінтвейном. Раптом дівчина побачила хлопця, який готував людям коктейлі, вправно перекидаючи пляшки через спину і з руки в руку. В ньому вона впізнала… Женю! Того самого бармена, з яким вона познайомилася кілька годин тому. Єва підійшла ближче саме тоді, коли у хлопця майже не залишилося клієнтів і він дороблював останній коктейль.

О! – вигукнув Женя. – Які люди! Може щось замовиш?

• Ні! – відповіла дівчина. – Виявляється, ти ще й продавцем підробляєш!
  

• Що поробиш… - фальшиво зітхнув хлопець. – Таке життя… Викручуюсь, як можу!
  

На його обличчі засяяла усмішка і Єва розреготалася.

Слухай! Може все таки скажеш як тебе звати?

• Ну добре! – посміхнулася вона. – Вмовив! Я Єва.
  

• О! Яке гарне ім`я!
  

• Дуже дякую! Банальна відповідь!
  

• У мене вже закінчилися всі інгредієнти! – Женя поставив руки в боки. – Доведеться згортатися! Може прогуляємося?
  

• А давай! – погодилася дівчина.
  

Хлопець потер руки, склав всі свої речі у великий рюкзак і вони пішли до парку.

◊ ◊ ◊

… А потім я разом із сестрою повернулася сюди.

Єва розповіла Жені всю історію свого життя. Він уважно слухав і жодного разу не перебив її.

Знаєш… - знову озвалася дівчина. – Я розповіла тобі і… Мені якось стало легше…

• Ну… іноді нам усім потрібно виговоритися… - мовив Женя. – Вже пізно. Може я тебе проведу?
  

• Не варто. Я й так у тебе багато часу забрала.
  

• Ні! Що ти! – вигукнув хлопець. – Це найкращий спосіб не повертатися додому!
  

• Тобто? – Єва підняла одну брову.
  

• Мене вдома чекає мачуха! Вона мене просто ненавидить!
  

• О… Пробач, я не знала. А де твоя мама?
  

• Померла… - Женя зітхнув. – Вона була професійним снайпером, працювала в СБУ. Одного разу прийшло повідомлення, ніби на нашій території з`явилася група терористів. Мамина команда вирушила на завдання. Там все і сталося… В будівлю місцевої поліції заклали бомбу. Мама, щоб врятувати інших, сказала, що зможе знешкодити її, проте… Вона просто дочекалася вибуху…
  

• Який жах… - дівчина несподівано для себе взяла його за руку. – Тоді ти можеш мене провести… Та й іти мені далеко… Пізно вже, сестра мабуть хвилюється.
  

• Я й не збирався тебе залишати одну. – хлопець раптом посміхнувся і прибрав з її волосся листок, що впав з дерева.
  

Єва теж посміхнулася і, відпустивши його руку, пішла вперед.

Раптом вона почула звук повідомлення. Це відповів Майкл.

«Привіт, Єво!

Я теж дуже скучив. Навіть не думай про інших дівчат! Мені потрібна лише ти, пам`ятай! В школі всі скучили за тобою. А Лілі біситься. Вона чомусь вирішила, що Перрі таємно їй зраджує з Бетті. Уявляєш! Ці два придурки зустрічаються! А колись вони троє були «прекрасною» компашкою! А філософічка знову про свої морські бризи теревенить на уроках, аж нудить! Чекаю зустрічі! Люблю!

Майкл».

Хто пише? – поцікавився Женя.

• Та… Сестра… - збрехала Єва. – Нам потрібно поспішити.
  

Дівчина сама не розуміла чому, та вона була впевнена, що ні Майклу, ні Жені не потрібно, щоб вони знали одне про одного. «Блага брехня… Пф… Банальщина…» - подумала Єва.

Нарешті вони дійшли до будинку.

Ну… Тут я живу… - дівчина посміхнулася. – Дякую, що провів. Я піду.

• Будь ласка. Так, йди… - хлопець запнувся. – Стій! Може даси мені свій номер? Будемо спілкуватися…
  

• Так! Звичайно… - вона потягнулася в сумку за телефоном, проте її опередили.
  

З динаміка почулася мелодія дзвінка.

Пробач… я маю відповісти… - Єва здивовано дивилася на невідомий номер.

• Звичайно…
  

«Алло. Я вас слухаю» - нервово мовила в слухавку дівчина.

«Я розмовляю з Євангеліною Сошенко?» - запитав жіночий голос.

«Мм… Так… »

«Вас турбує Центральна лікарня. Скажіть хто для вас Марія Сошенко?» - рівним тоном говорила жінка.

«Це моя сестра… А… А що з нею?» - щойно Єва почула про лікарню її серце впало в п`яти.

«Ваша сусідка знайшла її непритомною і викликала швидку. Наскільки ми знаємо, ви єдина її родичка, тому ви маєте підписати документи на операцію».

«Чекайте, що?! Операцію?» - вигукнула дівчина і Женя перелякано глянув на неї. Зв`язок обірвався.

Єво? Що сталося? Ти якась бліда…

• Моя сестра в лікарні… - відповіла вона, дивлячись в одну точку.
  

• О, боже… Чим я можу допомогти?
  

• Нічим! – Єва раптом почала кричати, схопившись за голову. – Ти нічим не зможеш мені допомогти! Я навіть не знаю, що з нею! Зате я знаю, що тільки я можу підписати документи на чортову операцію, яка… я навіть не знаю навіщо вона потрібна!!!
  

• Заспокойся. – Женя взяв її за руку. – Я…
  

• Не чіпай мене! Я… Я маю бути в лікарні і… Ти… Іди геть… - нервово проговорила Єва і пішла.
  

З очей потекли сльози, залишаючи за собою солоні сліди. Раптові дощ і грім зовсім не покращили й так невеселої ситуації.

Що я роблю не так?! – вигукнула дівчина і перехожі почали озиратися на неї.

Намокнути їй не хотілося, тому вона стала чекати маршрутку на зупинці. Вона боялася про те, що їй можуть сказати в лікарні. Що з Машею? Навіщо та клята операція і що буде з самою Євою? Їй було соромно за те, як вона вчинила з Женею. Все таки він не винен в тому, що її сестра в лікарні і… Єва не дала йому свого номеру. Боже, це так нерозумно згадувати про це в такій ситуації. Та… вона чомусь думала, що це важливо, що вона має впустити його в своє життя і…

Перед нею зупинилося таксі. З нього вийшов молодий хлопець і підійшов ближче.

Дівчино, вас підвести?

Вона підняла очі на нього і печально відповіла:

Не потрібно. У мене немає грошей на таксі.

• Я можу підвести вас безкоштовно. Тим більше дощ і я бачу, що ви чимось засмучені.
  

• Ну… добре… Я… Мені потрібно до Центральної лікарні…
  

• Без проблем. – хлопець відкрив перед нею двері. – Прошу.
  

Щойно вони рушили, Єві в голову прийшла ідея. Вона схопила в руки телефон і набрала номер.

«Ви зателефонували Джеймсу Моргану. Залиште своє повідомлення після сигналу» - затараторив автовідповідач.

«Джеймс, я… - Єва почала обдумувати слова. – Я хочу вибачитись перед тобою за ті слова, що наговорила тобі тоді… мені справді потрібна твоя допомога. Ти… ти маєш приїхати. Маша в реанімації і… Ти нам потрібен».

Хтось з рідних у лікарні? – поцікавився таксист, щойно Єва вимкнула телефон.

• Сестра… - печально відповіла вона.
  

◊ ◊ ◊

Марія зараз в тяжкому стані. Ми робимо все, що можемо. Розумієте, у неї рак легень… - мовив лікар і всередині все похололо.

• Як рак? Але… Ви ж… Ви ж зможете її вилікувати? – серце Єви гепало з такою силою, що здавалося, ніби зараз воно зламає їй ребра. – Я зроблю все, що ви скажете! Тільки…
  

• Заспокойтеся… - перебив він дівчину. – Ви, звичайно, можете підписати документи на операцію, проте… Вона коштує грошей. Великих грошей…
  

Чоловік протягнув їй папери з вказаною сумою. Число було космічне, майже нереальне.

Але… Я не маю такої суми… - розчаровано сказала Єва.

• Ми все одно будемо змушені проводити курс хіміотерапії. Я дам вам час на роздуми. Коли зможете, я вас вислухаю.
  

• Дякую… А можна зайти до неї?
  

• Так, але вона ще непритомна.
  

Дівчина кивнула і повільно зайшла в палату сестри. Маша лежала на ліжку і ніби спала. До лівої руки була підключена крапельниця, канюлі насичували легені киснем, поруч з ліжком дратівливо пищав кардіограф, а в повітрі неприємно тхнуло ліками. Єва сіла на стілець і взяла сестру за руку.

Під ранок прибув Джеймс. Він поговорив з лікарем, потім довго розмовляв по телефону і врешті зустрівся з Євою.

Привіт. – хлопець несподівано її обійняв. – Як ти?

• Привіт. Я втомилася. Спати хочу. Всю ніч не спала була з Машею. – відповіла дівчина. – Ти пробач, що я тебе викликала так рано…
  

• Нічого. Я повинен бути з вами… - тихо сказав Джеймс.
  

• Знаєш… - Єва раптом посміхнулася. – Вона весь час про тебе торохтіла. Ти їй подобаєшся…
  

Він промовчав. Їм справді потрібна була підтримка і дівчина була рада, що він приїхав.