Все було наче прекрасно, але мене не покидало одна проблема. Як їй розповісти хто я. Це ж нереально постійно казати, що то поїв, то виспався, то ще щось. Рано чи пізно Емма побачить, що зі мною щось не так.
Раптом я почув її голос, вона почала розповідати про колледж. Єдине, що я можу додати, так це те, що в мене за все вічне життя був один університет, більше я не спромігся навчатись, це нудно. Але книги я читав. Вивчав людей і їх традиції. Це було цікаво.
Раптом я відчув її погляд на собі. Тож розвернувся до неї, залишаючи спогади, де їм місце. Мабуть, цілу годину я розглядав її сірі очі. А вона...не знаю, якщо чесно. Але я точно можу сказати, ще нікого так не зміг полюбити, як її. Невже доля знайшла мене і вирішила підкинути мені саме Емму? І з цього моменту я вирішив більше не займатись тим, що звичайно, навіть якщо це призведе до смерті. Хоча згадуючи мого вчителя, він казав, що можливо стати людиною, якщо відмовитись від безсмерття. Треба спробувати...