Наша перша зустріч була невдалою... Я йшов нічними вуличками і шукав, щось мертве. Так, вам не здалось. Я вже як місяць нічого не смакував. Мене звуть Марк. Я наче звичайний хлопець зовні, але ні. Я маю надприродне. В мені живе паразит, який допомагає мені не вмерти з голоду. Я б міг для цього вбивати, але я не вбивця. Натомість шукаю мертві тіла і запускаю в їх тіла паразита, який мені передає їх останні сили і кров. А після паразит сам повертається до мене. Звичайна їжа мене може вбити. Щодо кохання, я можу мати дівчину як і усі люди, бо я майже нічим від них не відрізняюсь, але те, що я не їм їх їжу може призвести до запитань. Тому вирішив жити без кохання. Так і живу.
Йду і бачу тіло чоловіка. Підходячи до нього подивився по сторонам чи ніхто не дивиться. Тоді наклонився над ним і доторкнувся рукою до його шиї...
Раптом я відчув на собі чийсь погляд, швиденько піднявся та побачив її. Дівчина дивилась на мою руку, хотіла, мабуть, спитати, що це я роблю? Точніше, що я роблю біля мертвого чоловіка? Та я вирішив лише посміхнутись. Вона постоїла ще трохи, а потім запитала:
— Ваш друг живий?..
Після чого я не зміг нічого відповісти. Я не знав, що казати.
— Стоп, ви що його... - дівчина з жахіттям глянула на мене, та почала відступати назад.
Я вирішив відповісти:
— Ви що, ні. Як ви могли подумати, я його знайшов в такому стані. Виміряв пульс, думав, може швидку викликати...пізно.
— Справді?
Я довго дивився на неї. І не знав: бачила вона щось, чи все ж нічого. Мене вчили, якщо є свідок, його краще позбутись. Врешті я підійшов поближче, дуже близько. Та в ній щось було, що не зміг її зачепити. Моя рука лягля їй на плече, дівчина поглянула на мене. Її погляд... Я відразу прибрав руку. Глянувши на її чорне волосся, потім знову на усміхнене обличчя та в очі, я вирішив піти звідти. Негайно... Дівчина бачила, як я зникав в нічному тумані.