UA
Дивлюсь на світ,та думаю даремно, Весь монотонний стоїть поперек горла, Заходить соце, раптом стало темно, Нехотячи все біле стало чорним. Як не крути,думай,гадай,надійся Видумуй двері виходу з безодні Живи,люби,поразки ти не бійся Можливо й ти піднімешся сьогодні. Та ти,як я - таке ж чудне створіння Коротко кажучи ти така ж "людина", Завжди зумієш розкинути коріння, Побачить світ і ще одна дитина... В зоні комфорту бавимося мріями, А у безвиході - думаєм здорово, Сльозу пустивши, живемо надіями, Перетерпівши починаєм знову... Може нарешті треба підніматись? Забути всі безвихідні моменти, Від ворогів щосили відбиватись, До рук не брати ліві документи, Крапки над" і " поставити щосили! Та так, щоб той папір пробити І підніматись, як би там не били, І для країни щось своє зробити. Будь то поступок добрий,волонтерство Допомагати тим хто сам не може Взяти під руку,хворе все братерство Сіяти тим,хто безпорадний тоже! Будь що,нема такої справи, Де не потрібен розум й чисті руки, Наша країна заслужила слави, А не стогнати від тяжкої муки
2018-07-24 21:05:38
3
0
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3973
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4753