SHE STOOD UP AND CHANGED
There was a time, When people laughed at her. Made fun of her looks. Pressurized her. Betrayed her. Let her down. Misunderstood her. Abused her. She lost her dignity in the society she lived. She lost her magnificence. Her personality. But suddenly, Something happened. People didn't know how but She totally changed. People thought that she consulted Someone. But she developed it on her own. She looked at her condition for many days. She understood that she could not remain like that for days. She remembered the inhumanity she faced. That day, she stood up strong. Once more she became a solemn person. She retrieved her personality. Her beauty, poise. Her magnificence. That day, she stood up To stand against those inhumane people. And she came to be known by more people for her Bravery, Self-esteem, Morality. And that was how she became a True person. All girls need to stand out strong In this world, In today's world. #TSA2020 **************
2020-03-24 08:16:25
28
8
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (8)
shadowlinxxx morgan
I read it over and over lol
Відповісти
2020-03-24 17:11:43
Подобається
STELLA RAYMOND
@shadowlinxxx morgan oh, thanks. 😍😍
Відповісти
2020-03-24 17:14:09
1
shadowlinxxx morgan
@STELLA RAYMOND welcome 💕
Відповісти
2020-03-24 17:37:10
2
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
25
5466
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11976