Її кохання малювало ромашками...
Її кохання малювало ромашками,
Дрібними метеликами на носі.
Її слова розліталися пташками,
Солодкими незабудками у волоссі.
Вона завжди носила обереги
І ти боявся їх відсутності.
Її очі збивали з рівноваги,
Доводили тебе до напівпритомності.
Про неї ніколи не писали вірші,
Їй ніхто не присвятив поеми.
Лиш ти кохав її в тиші,
Лише тобі потрібні були її проблеми.
Можливо вона трохи інша.
Скажеш, важко її любити.
Могла бути легша, тихіша, менша...
Та який сенс з тою іншою жити.
2021-06-12 19:06:31
3
1