Буття
Сьогодні, завтра все воно просте
Здається скоро станеш ти дорослим
Хоча, насправді, може так і є ?
Ця мить і подих буде наче осінь.
Ми звикли бути нам чужими.
Всім кажемо все добре, не турбуйся
Сміятись, плакати одними
Та думаємо «хоч би не забудься».
Несемо тягарі свої на спинах
Живемо думкою про те
якби ми всі були рідними
І серце було б не пусте.
Якби жили ми у надії
Плекали дружбу і любов
І мали би великі мрії
Де мама , тато - всі разом.
Якби жили ми у багатстві
І бачили чудові сни
Проте не знаєм марнотратства
Коли чекаємо сумних .
Всерівно лежачи в труні
Нам буде всеодно чи плакав хтось за нами
Чи пам’ятаємо приємні дні
Чи були доньками й синами.
Чи знаєм ми любов Христа
Який омив мене руками
Побачив що дістались дна
За це терпів болючі рани.
Чому не думав ще раніше
Коли питали про Творця
Коли боялись більше й більше
Та згадували марне все життя.
Коли ми знали так багато
І бачили мільйон чудес
Хоч Бог старався так завзято
Та ти не зміг попасти до небес.
І ось ти плачеш від жалю
Що Бог не прийняв твою душу
Чому ніколи не зійду
І цілу вічність жалкувати мушу.
2023-09-06 07:00:04
4
0