Вірші
Сповідь
Пишу листа, до тебе мила.
Бажаю, душу сповідати свою .
Про почуття що серце ріжуть.
Про поцілунків спогадів вночі .
Про дотик пальців твоїх ніжних,
Що ласку тілу дарували.
Про очі що як темна ніч,
Віддавали спокій на світанку.
Про дзвінкий сміх, що мені ти посилала.
Про слова! Що не вистачило духу,
Сказати на прощання …
Кохаю! Кохаю я безмежно.
Час..
Час з’їсть , всіх спогадів світлину.
Коли в очах погасне світло,
Залишусь я і лист, недописаної мрії…
1
0
90
Вірш до книг. Яку я колись напишу!
Моя зоря о півночі , згасло світло твоє
Небесна моя, тлію і я.
Мрію вітрами північними, прахом розвіятись
Щоб душу зустріти твою
Моя зоря о півночі, згасло світло твоє
І поряд тліє серце моє .
Серце що каменем стало на вік
Все ще болить як в ту саму мить
Коли Зоря моя , небесним вогнем
Спалахнула і згасла…
Назавжди один.
Одна мить, один день, одна тисяча літ
Все всеодно , для сердця що каменем стало навік.
Адже все ще болить , як в ту саму мить
Коли Зоря покинула цей проклятий світ .
Сяйво зорі врятувало життя.
Небесним вогнем все спаливши дотла.
Все те зло що у темряві лісу ,чекало на безневинную душу.
Забирало можливість душі , спочивати спокійно вночі.
Ціною життя , все спалила дотла
Моя кохана, пвнічна зоря .
Все що палало , відновить життя,
Через довгі роки важкого буття .
Забудуть чого так жадала душа,
Знайти своє щастя в зелених лісах.
Ворожнеча та злоба охопить цей світ,
Прийде зима, королівства падуть.
Все що було, відтвориться знов,
Спалахи світла, темряви біль.
Дзвін серця розбитого, почує земля ,
Тільки в цей раз віддасть, своє сяйво юна Зоря..
Духи покинули королівство моє.
Мороком тиші ,охоплено все!
Сморід вогоню окропив - мирні землі , ліси
Перетворивши життя на погань одну
Смуток і біль , компаньйон мій на вік.
Втрачене кохання ,надія на мир,
Все життя що мало бути колись
Тепер з порожнечею пліч о пліч я йду
Зоряне сяйво для меня лиш дзвін ,
Розбитого серця та вирви в душі .
2
0
144
Усвідомлення
Сумління в очах, в душі пустота.
В мріях шаленість, в діях буденність.
Рік за день, в спогадах простір.
Крики в словах, приреченість в кроках.
Бруд в кольорах, в житті монохромність.
В усвідомленні просвіт , в літах є досвід.
Надія на нього , оманлива дія.
Розкину всі фарби і буду щаслива.
Упевненість в рухах, в висновку точність,
Що ми самі, творці свого щастя.
2
0
109
Сновидіння
Палало полум’я в ночі , під шовковим простирадлом.
Дотик подиху на тлі, місячного сяйва.
Поміж зірок відчуешь ти бажання ,
В обіймах темряви кричати,
Про всі нездійснені жадання.
Всіх демонів спусти з ланцюгів,
Що заборона так довго їх корила.
Піднятися з колін, самотності й розчарування.
Палало полум’я жаги, відчути поцілунок нестриманої влади.
Скріз мороку пітьми, забрати насолоду,
Що забороненим нектаром , заповнило весь розум.
Кохати так, як це описують в романах,
Від найлютіших ворогів, до нестриманих коханців.
Палало полум’я в ночі, от тільки на світанку,
Всі сновидіння , розвіються тінями .
3
0
149
Самотність
Зимовий вітер на душі, шепоче про самотність
Холодним дотиком руки, забирає всі сльозинки що в темряві були пролиті на одинці.
Крізь відчинене вікно, співає про стежки,
Що до кохання пролягають.
Біжи , біжи не озирайся,
Крізь холод що болючими голками,
Серце обертає на кришталь.
Крізь зимовий морок, неси цю ношу відчайдушно.
Кричи, кричи і не здавайся.
Крізь лють що серце розбиває на тисячу уламків.
Відчуй всю темряву в собі, на перекір усім
сумлінням.
Шукай, шукай не зупиняйся,
Кохання що по весні, теплими вітрами,
Кришталь розбитий, зуміє віднайти.
2
0
103
Вірш лісу 4
Все що палало , відновить життя,
Через довгі роки важкого буття .
Забудуть чого так жадала душа,
Знайти своє щастя в зелених лісах.
Ворожнеча та злоба охопить цей світ,
Прийде зима, королівства падуть.
Все що було, відтвориться знов,
Спалахи світла, темряви біль.
Дзвін серця розбитого, почує земля ,
Тільки в цей раз віддасть, своє сяйво юна Зоря..
1
0
101
Суперечка розуму та серця
Не в змозі розум пояснити серцю,
Чому тіло білим полум'ям горить.
Чому бажає дотик оксамитовий відчути.
Чому так сильно воно б’ється,
Як пташка , що опинилась в неволі
Тільки полон цей бажаний й жаданий .
Не в змозі розум пояснити серцю,
Що треба обережним бути з почуттями.
Одразу не поринати з головою,
В поток нестримних емоцій,
Бо можна захлинутися сльозами,
Від болю нерозділених бажань.
Не цілувати полум’я омани ,
Бо як метелик що летить на світло,
Можна крила втратити навік.
Не в змозі розум пояснити серцю,
Чому так боляче від втрати ,
Того що може й не було.
Розум точно знає що неварто,
Себе втрачати в буревії мрій.
Не розчинятися у водах страху,
Залишитися на сомоті .
Тільки серцю байдуже до цього.
Ця битва програна давно.
Між душоюю й тілом, на світанку почуттів.
Бо всі ми хочемо кохати і щоб кохали нас…
4
0
173
Бажання серця
Серце бажає кохання знайти,
В океані бурхливому мрій.
В обіймах оголених, в ранці прокинутись ,
Без зайвих буденних думок.
Бажає чутєвих нестриманих дотиків.
Відчувати тілом розпаленим , на світанку поцілунків жагу.
В темряві болю, бурхливими водами споріднену душу знайти.
Щоб душою і тілом сцілити всі рани ,
Що доля нанесла колись.
Самотність рубцями глибокими,
закарбувалась в серці навік.
Бажає душа всі рани забути, поруч з коханням всоїм.
В обіймах оголених, в ранці прокинутись,
Без зайвих буденних думок.
Чи мают можливість два сердця знедоленних, душу здобути одну?
3
0
141
Вірш лісу 5
Духи покинули королівство моє.
Мороком тиші ,охоплено все!
Сморід вогоню окропив - мирні землі , ліси
Перетворивши життя на погань одну
Смуток і біль , компаньйон мій на вік.
Втрачене кохання ,надія на мир,
Все життя що мало бути колись
Тепер з порожнечею пліч о пліч я йду
Зоряне сяйво для меня лиш дзвін ,
Розбитого серця та вирви в душі .
0
0
110
Вірш лісу 2
Серце що каменем стало на вік
Все ще болить як в ту саму мить
Коли Зоря моя , небесним вогнем
Спалахнула і згасла…
Назавжди один.
Одна мить, один день, одна тисяча літ
Все всеодно , для сердця що каменем стало навік.
Адже все ще болить , як в ту саму мить
Коли Зоря покинула цей проклятий світ .
2
0
166
