Коли Каел прокинувся, світ навколо нього змінився. Вітер, що раніше здавався м'яким і ніжним, тепер був сповнений жорстокого шепоту. Листя на деревах видавалося гострішим, а земля під ногами — твердою, немов камінь. Проте найголовніше — це був він сам. Каел відчув, що більше не той, ким був раніше. Його рани, які могли коштувати життя, безслідно зникли. М'язи наповнилися небаченою силою, а кожен рух здавався неймовірно легким. Але разом із силою прийшло щось інше — голоси. Вони були всюди. Спочатку тихі, як шелест вітру, вони поступово ставали гучнішими, змушуючи його зупинитися і схопитися за голову. Шепіт перетворювався на сміх, сміх — на крики, а крики викликали перед очима образи, які він волів би забути назавжди. Це вже відбувалося з ним колись давно. Чому він вижив?

 Каел намагався зосередитися, щоб згадати всі деталі того, що з ним відбувалося. Неймовірний біль змусив його скрутитися в агонії та впасти на землю, що стала темнішою за найтемнішу ніч. Чорні кінцівки обвили його тіло своїми довгими пальцями й з неймовірною силою потягнули вниз. Від болю Каел закричав, намагаючись вирватися з темряви, але її біль став його болем. Він стрімко падав, аж доки не врізався у чорне полотно, що було твердим, як сталь, але водночас податливим, як вода. Пролежавши деякий час знесилений наодинці зі своїми думками він зрозумів, що це Океан Олдро, але пошкоджений мозок та рвана душа створювали пробіли в його пам'яті.

 Він відчував сильну сутність у пучинах глибини, темнішу за темряву, що була навколо. Він опинився перед брамою царства Дарнеса, але не міг згадати, що це за царство. Він міг лише здогадуватись. Підкоряючись страху, він пішов у протилежний від брами бік. Його неспішна хода швидко перетворилася на біг.

 Врешті-решт, у паніці він ступив за край темного полотна і ледь не загинув, падаючи вниз. Його очі якимось чином розрізняли темряву серед темряви. Витягнута довга кінцівка в останню мить схопила його за руку й потягнула до себе. Він опинився серед кінцівок, які обережно втягнули його в печеру.

 Зі стін печери на нього дивилися блакитні очі, що ніби зливалися з пітьмою. Посеред печери на п'єдесталі оберталася темно-блакитна сфера, від якої йшла незвична енергія, що створювала темне сяйво. Кінцівки, які вростали у стіни, тягнулися до нього й одна за одною торкалися його пальцями. Щось тьохнуло в грудях Каела.

 Він наблизився до сфери. Кожна з кінцівок продовжувала обережно торкатися його. Як тільки він доторкнувся до сфери, Каела більше не було. Він нічого не відчував — ні фізично, ні духовно.

 Перше, що він знову відчув, — це холодне повітря, яке він втягнув у легені. Він одразу закашлявся. Ніздрі сповнилися солодкуватим запахом смерті й металічним присмаком свіжої, щойно пролитої крові.

 Він стояв посеред поля, заваленого мерцями. Тут нещодавно відбулася битва. Що за чорт?! Це ж тіла його товаришів! Звідки вони тут? Що це за місце? Перед очима виникла ілюзія схожого місця, схожої битви. Серед цих мерців не було його братів. Він згадав довгі чорні кінцівки, що тягнулися до нього з стін, підлоги, та стелі печери. Царство Дарнеса це царство мертвих.  

 Серед розкиданих довкола тіл, Каел ішов уперед. У траві, зрошеній кров’ю, щось блиснуло знайомою темрявою. Серед залишків тіл, нутрощів і відрубаних кінцівок лежала зовсім чиста чорна маска. Без роздумів він підніс її до обличчя, і вона потягнулася до нього. Як тільки маска опинилася на ньому, здалося, що вона приросла до обличчя намертво. Він спробував зняти її, але відчув, як тонкі нитки болю пронизали його тіло, вони впліталися в його клітини, його душу. Маска ніколи не дозволить відірвати себе від носія.

— Ти тепер знову мій, — пролунав голос, але не зовні, а всередині нього.

 Каел здригнувся, але голос не вщухав. Навпаки, він став більш глузливим, та кокетливим.

— Ти хотів сили? Ти її отримав. Що пішло не так? Тепер ти нічого не згадаєш. Твоя пам'ять — це тільки те, що я дозволю тобі пам'ятати. Віддайся мені добровільно, не чини опору. Спочатку буде боляче, але потім стане приємно, — продовжував шепотіти солодкий голос.

 Перед очима Каеля пройшло мариво в якому він стояв серед руйнувань, весь в крові ворогів навколо нього трупи, а він реготав, кінчаючи в штани. Йому дозволили це згадати. Він упав на коліна й почав ригати. Його розум затягнуло в маску. Маска нагадала йому що він відчував коли вперше одягнув маску, а потім вперше використав її силу проти своїх ворогів.

 Маска зависла в повітрі лицем до нього. З неї потягнулися щупальця. Посеред них розкрилася паща, що мала чотири частини, розкриті в боки. Ікла загиналися назад як у змій, для того, щоб жертва не мала змоги втекти, бо кожен зайвий рух би виривав шматки м'яса. З глибокого горла що блищавши пульсувало тягнувся довгий язик. З кінчика язика капала слина, він облизав його лице Каеля і повільно поліз до його вуст.  Каеля стиснув зуби, але це нічого не змінило. Ламаючи стиснуті зуби язик маски починав переплітатися та зливатись в єдину масу з його язиком. Різко витягнувшись, він спробував проникнути через горло в його черево, щоб бути ближче до внутрішніх органів. Щупальця що обвили йому руки підняли їх догори та розвели в боки, але з тріском Каель вирвав праву руку розірвавши щупальце. Сталевими пальцями він впився в язик чудовиська й спробував витягнути його з себе, але слина не давала це зробити. 

— Тобі не подобається? — сміючись, не то прошепотів, не то прокричав голос, навколо все тремтіло від голосу тварюки. Маска різко витягнула язик з Каеля разом з частиною його нутрощів що сипались тепер до долу. Каель намагався спіймати руками падаючі нутрощі й затовкати їх назад усередину. Насправді це все відбувалося не лише з його душею, яку вирвали з океану Олдро, не давши Богу Дарнесу забрати душу носія, а й з тілом Каеля. Він це все відчував і душею, і тілом. Душа хотіла вирватись з клітки, яким тепер було тіло. Зелену сутність носія тримали щупальця, а язик, як змія, метнувся до тіла Каеля, й схопивши його за горло, притягнув до себе. За тілом тягнулась душа, яку тримало щупальце. Коли пащека замкнулася, для Каеля настала темрява, в якій його не було. Коли він відкрив очі, він був одягнений у білу вишиванку та червоні штани. В кімнату хтось забіг і, зіштовхнувшись із ним, обійняв його. Це був його син, якого вбили солдати Малкана. Потім знову настала темрява, і знову він відкрив очі, закашлявшись на полі серед трупів. Він схопив себе за золоте волосся і почав виривати його. Він закричав, по чорній поверхні маски що приросла до його обличчя бігли сльози Каеля.

— Поверни його... Поверни. Поверни... ПОВЕРНИ МОГО СИНА!!! — кричав він, впавши на коліна серед мерців. Зелене полум'я потягнулось від Каеля до купи мертвих тіл й повзучи як змія серед тіл вкутало одне з багатьох своїм полум'ям,  труп почав тремтіти. Кістки нежиті захрустівши почали рухатись, викручуватись, ламатись рвучи тіло й знову зростатись. Рани затягувались, відтята права рука тягнулась з рани набуваючи свого розміру. Груди солдата почали здійматись, а шкіра поступово ставала світло-зеленою. Мерць піднявся й підійшов до носія маски. З кожним рухом мерць ставав все швидше та легше.

— Підкорись мені, і я допоможу тобі. Спочатку повернемось за тілом, а потім підемо до Дарнеса по його душу. Вбивши темного Бога, ти станеш новим королем його царства. Тоді ти зрозумієш, що таке справжня сила. В його мертвому царстві він поїдає твого сина так само, як я поїдаю тебе. Але безсмертя — це не просто слова, це вибір, вибір твоєї душі. Вона вибрала, тому й ти не помер. Тепер я можу поїдати її вічно, підтримуючи свою та твою силу. Не будь худобою. — голосом маски з ним говорив мрець.

Каель мовчав. Його руки тремтіли, але не від страху, а від гніву. На них вздулись вени, вони змінювали свій колір на зелений, кров спалахувала і замінювалась зеленим полум'ям. Структура тіла змінювалась. Сила, що наповнювала його тіло, вимагала виходу. І він знайшов нового, могутнього ворога, за головою якого буде йти доти, поки не дійде.