Мої вірші
Помітив я, що не лише коли усе в вогні, Мої вірші то йдуть, то ні. Часом закортить в нотатник вилитися їм. Десь місяць-два, допоки я їх їм: Зжираю, поглинаю, не пускаю, Ці кляті дріжді все ростуть в мені. А згодом рвуть на друзки й витікають. Течуть, печуть і обпікають, Все плавлять, давлять, тиснуть і ламають, Зі сталості в хаос проклятий зганяють І там на хвилю в бурі застигають. Збираю сили, бо інакше як? І загас уже і не веде маяк, Я йду й віршІ в собі підігріваю, Колишнє хрін зна що у форму заливаю. І байдуже: усе в вогні чи ні. Мої вірші, ви вільні, ви живі!
2021-07-23 06:56:33
5
0
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
1562
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11460