Гімн змістовному абсурду

Vlad Hazda

Життя абсурдне. Не нова ідея, правда? І навіть треті півні крикнуть: "Зрада". Уся прекрасна мудра мудрість Не важить більше за простацьку дурість. Навколо все лише пародія на глибину. Як би хотілося, того не перегну. Сізіф і досі не взяв вал. Та сила не в масштабі, Карл! Сила тут і зараз. У дрібницях. Не в блиску, гаморі, крамницях. Не у фантазіях далеко не моральних. Вона у сенсах. Персональних. А там... Знайдеш, збагнеш і знов впустив. Тут є прилив, а там відлив. І панки вже давно як поп. І ці думки протухли, док! Хтось ловить флоу, а я потік. А в когось дах знову протік. І вічне зло в мені й тобі. То на секунду Біблія заграла в голові.. При цих словах ікнув сам Бог. І знов помер, бо всім на нього пох. Закис давним-давно йогурт. А я живу, хоч це й абсурд! Піду віп'юсь своїм злорадством. Життя це дуже дивне блядство... Присвячую Альберу Камю

13.07.2020

Інші вірші поета

Моральна втома гірша за фізичну Зловити корону за день до від'їзду Недоінструкція За що я люблю постмодернізм

Інші поети

moody_bear_

@moody_bear_

SpaceWithin

@SpaceWithin

آنسة سلحفاة ( سولكاتا)

@sulcata

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

4934

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

1969