Крила не мої
Сказали треба літати,
Та відстань і напрямок забули вказати.
Сказали:"Лети!", бо там є життя,
Тут немає....
Та й де там - теж не сказали..
Полетів, подивився
Та побачив рівно нічого:
Нічого із того, що обіцяли,
Нічого із того, що могло би принести спокі́й...
Може рано того спокою шукаю,
Чи може він занадто прудкий.
Крила швидко втомились,
Мозолі понатирав,
Та лечу , бо сказали, що там
Є те, що шукаю.
Та й доступно воно все є нам.
Долетів.
Далі крила втомились.
Розумію, що навіть не на пів шля́ху
Повертатись даремно...
А далі не сила зробити і маху.
Повз проносятьсяться ті,
Кому крила вдягнули,
Й летять повз темряву в мглі.
Їх вже не наздогнати.
Та й навіщо гнатись тоді,
Якщо крила тиснуть у спину
Й відчуваєш, що вони не твої.
Ще не пізно їх замінити
Або виростити нові, з нуля.
Це краще, ніж нести ношу,
Що тисне, наче земля.
2021-05-27 12:34:54
2
0