Flower
The delicacy of these specimens make their beauty. So colorful, attractive, fragrant, they are the colors of the world. They see every morning the dew that comes to rest on their soft petals. The wind comes to tickle them and slips around to make them dance. They wave in front of the breeze. They sunbathe in the sun. They refresh during the summer rains. They seem strong, full of wisdom, whisper sweet words in the hollow of our ear. Fixed in the ground, armed with threatening thorns, they know how to defend themselves. They seemed harmless so far, but are actually beasts. But they are not untouchable, nor immortal. Both fragile and ephemeral, they are such as happiness. Some humans think they're flowers, without knowing what awaits them. If we could hear them, we would have heard their words. They would tell them not to be someone else, not to be superficial, not to be a flower. Because every flower ends up regretting its beauty. Because the beauty of flowers turns against them. Because they attract the wrong. We would have heard that we should enjoy life, what we are given, ourselves and others. Enjoy happiness, sadness, anger and fear. It's all part of what we're going through. Because they are also victims of life and life isn't eternal.
2020-10-15 20:29:32
12
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Sakura
C'est magnifique ! J'adore ce parallèle entre l'existence humaine et les fleurs 👏👏 tu écris super bien 😍
Відповісти
2020-10-15 21:02:37
1
Neowise
@ Sakura Merci beaucoup pour le retour 😊
Відповісти
2020-10-15 21:21:58
1
JENOVA JACKSON CHASE
Niceeee.
Відповісти
2020-10-16 15:41:03
1
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11869
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3695