Моя душа злітає до небес...
Анастасия Дутка
Моя душа злітає до небес, І міцно-міцно обіймає зорі, І вірить в кожне із семи чудес, Та лиш не у кохання, що на дворі... Колись покинув ти мене, та сумувати я не буду. Забуду з подихом тебе, і всі моменти щастя ті що були. І сонце світить у горі, і віє вітер плавно і невпинно, і я забула в тій нічній порі, як ми колись кохали безпричинно... 03.04.2021
2021-08-05 21:42:25
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Мілена_Мі
Вау😻😻😻
Відповісти
2021-08-05 21:43:53
Подобається
Анжела Колодій
😍
Відповісти
2021-08-06 08:05:29
Подобається
Інші вірші поета
Пішла красуня кароока по руках... Рана на моєму серці зацвіла... сон Потрібно мовчати
Інші поети
Roi De Libertad
@Hikari_4002
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16509
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12130