Все минуло
Дивно, я вже не палаю почуттями як було декілька місяців назад, І вже можу стриматись, щоб не озиратись, почувши твій голос. Дивно, я вже не плачу ночами, не побиваюсь через тебе так. Цікаво, але я не бажаю більше відчувати твій дотик. Ти не потрібен мені як повітря, як вода, навіть як їжа не потрібен, Ти більше не володар мого життя, ти більше не господар моїх почуттів. Минулось, мій настрій не залежний від твого відношення, а колись ти відверто мене потріпав. Було боляче, але,знаєш, я вже зовсім інша відтіль. Так, я отримала цінний досвід, хоч і вчилася на помилках. Не страшно, я навчилася бути дорослою, хоч і шрами тепер на руках. Вже однаково поруч ти чи далеко, не чекаю кожної миті зустрічі, Вже давно минув той гарячий пал, не вдавай що тебе не стосується. Почала помічати недоліки, розумію наскільки ти не вартий мене, Вже пройшла та хвороба ідеалізування, що була у моїй несвідомості. Я позбавилась того обману, вже нема із дурману пелени. Я побачила лицемірну, егоїстичну постать без совісті. Краще так, краще вирвати з коренем, ту пухлину, той рак - почуття. Хай холодна тепер, та мені всеодно, я залишила біль на операційному столі. І я сильна тепер, бездоганно свідома, ніби втратила відчуття. Все минулося, ти тепер лише фантом спогадів віддалі. (Збірка "Перші сторінки юності")
2018-07-01 15:38:53
4
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Юлія Ципляк
Чуттєво й дуже відверто!
Відповісти
2022-11-21 15:17:17
Подобається
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
3183
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10957