ЗАРАЗ

Деміра Рейн

а знаєш, як це... це як потяг, що по рейках летить як навіжений, і злітає з них у душу твою розбиваючись там... це як вітер, що божевільно скажений розганяється ніччю, щоб з страшним гуркітом зірвати дах. це як грім, тільки не той від природи, а від якого, здається, з тріском розірветься земля. це як звір, якоїсь дикої злої породи, дивиться в твої очі, і мріє забрати твоє власне життя. це так страшно, що перехоплює подих, відбираючи мову, клякне тіло і стає, як закам'яніла брила. це так страшно, як в одну мить згоріти поживому, немаючи можливості дотягнутись до рятівного вікна. це так страшно, що заліз би вглиб під саму землю, що аж віриш в дурню, але ніяк не в цю реальність. це так страшно, що час від часу навіть тишу внемлю, бо здається, що десь в небесах щось вічно літає. це тоді, коли пошепки прощаєшся з усіма кого знав, дякуєш рідним, за все хороше й не дуже, це тоді, коли радієш, що саме це життя мав, і сумуєш, що не встиг сказати: прощавай друже. це тоді, коли усвідомив, що життя має ліміт, щоби там і як би усе вже не склалось, це тоді, коли найбільше хочеться жить — це усе відбувається прямо зараз...

2022-11-20 18:52:05

6

0

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

46

44

3511

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12401