Віртуальний світ
Мария Шпир
Нас всіх оточує той світ Що звемо віртуальний ми, Він часом краще ніж реальний, Ти будь-де можеш опинитись І це звичайно перевага, Музей відвідаєш відомий, Подорожувати можеш ти, Лише вдягни ти окуляри І ти вже в Луврі чи Мілані, Вже ти будуєш у Майнкрафті, Родину в Сімсах ти створив , В баду знаходиш собі пару, У скайп побачення чекаєш, І в телеграмі переписка Розмову звичну замінила, Хтось лайв веде у інстаграмі І блогери немов боги Збирають лайки і повчають, І ти стаєш як всі вони. Не будь ти роботом як інші- Сховай смартфон і озирнись , Життя вирує і живи Ти тут і зараз в світі цім, Насолодись реальним світом, Ти книгу просто прочитай, Не елекронну-паперову, Піди на вулицю,до парку, А потім з другом ти зустрінься, Цінуй ти кожну мить реальну І в інтернеті не живи. (01.05.2020)
2020-05-24 07:17:09
4
0
Інші вірші поета
Что такое вдохновенье Коротко про наш пікнік Весна навколо тебе Моя вторая семья
Інші поети
Hitar
@Hitar
hudhaifah Siyad
@hudhaifah_siyad
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3479
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12561