Іще обов'язково побачимось
Чому у Соні рак,
А пла́чу тільки я?
І з носа кров,
Немов
Життя біжить
Від мене, не від неї.
Смеренній дівчині кажу,
Не варто сліз. Не треба.
В самого камінь на плечах
І страх,
Що квіти на столі
Не скрасять атмосферу.
Найбільше ме́не гложить
Відсутність кольорів в її очах.
Це б'є точнісінько у серце
Й меркне,
Наче свічка
Зламана неволя.
Червоний пам'ятаю я
І синій. Жовтий...
Обидва ми були одна сім'я,
Пора
Кумусь із нас піти,
Залишитись на небі.
Я знаю, Соня радісно жила.
Тепер все стало сірим...
Нещасна, мізерна душа
Сама
Стрибає не вагаючись
У прірву.
У Соні рак. Вона спокійна.
Пла́чу тільки я.
Кортить їй раптом
Спати, запевняти
Всередині мене
Не буде відчаю і горя.
Прощатись з нею вже пора,
На вухо тихо обіцяю.
Болить моє серде́нько,
Ненько...
Лише тоді всміхнуся я
Коли побачу Соніну веселку.
А пла́чу тільки я?
І з носа кров,
Немов
Життя біжить
Від мене, не від неї.
Смеренній дівчині кажу,
Не варто сліз. Не треба.
В самого камінь на плечах
І страх,
Що квіти на столі
Не скрасять атмосферу.
Найбільше ме́не гложить
Відсутність кольорів в її очах.
Це б'є точнісінько у серце
Й меркне,
Наче свічка
Зламана неволя.
Червоний пам'ятаю я
І синій. Жовтий...
Обидва ми були одна сім'я,
Пора
Кумусь із нас піти,
Залишитись на небі.
Я знаю, Соня радісно жила.
Тепер все стало сірим...
Нещасна, мізерна душа
Сама
Стрибає не вагаючись
У прірву.
У Соні рак. Вона спокійна.
Пла́чу тільки я.
Кортить їй раптом
Спати, запевняти
Всередині мене
Не буде відчаю і горя.
Прощатись з нею вже пора,
На вухо тихо обіцяю.
Болить моє серде́нько,
Ненько...
Лише тоді всміхнуся я
Коли побачу Соніну веселку.
Коментарі