Я чув історії та фільмів бачив купу Як люди зізнавалися у почуттях Романтики боролися за серце любих В епістолярних, поетичних площинах Я все це знав і щастя мав свого натхнення Воно весь час було на відстані руки Здавалося, воно так близько і далеко... Якби ж то тільки міг все розповісти їй! Я марив духом урочистості моменту Мене захоплювала символів краса Я наполіг, щоб ми пішли до ресторану Де вперше пили разом білий чай Вона щось знала, мала гарний вигляд Прийшла у сукні дружки та туфлях Намалювала стрілки, тіні та рум'яна Сказати чесно (будемо відверті) Впізнав її я тільки по очах Ми говорили, жартували, перемивали кістки друзям і батькам Стандартне їдло замовляли, що по кишені було нам І тиша Як мені незручно Я мав це написати у дужках Дивилися на груди, очі, сукню, груди І кліпали, як рота відкривав хтось з нас Але слова скінчились, вичерпались теми Я відчув, що маю для промови час Але вона сиділа, мовчки споглядала Такий мені знайомий спонукальний морок І знудилась Полишила свій капор і пішла Але ж... Я мав з чогось почати, може, із листівки А, може, подарунку, може, може, може... Якби для мене існував хоч шанс Все це повторити, як не вийде зовсім Може, я тоді спокійно б Зустрічав провал Тяжіла хижа морда серцем до експромту Я вирішив, що здатен написати їй вірша Поки вона ходила мити руки з милом Поцупив я серветку і дістав з кишені олівця Я сліпо впевнений у власній був потузі І досвід мав літературних вечорів Але чомусь застигла моя сутність А разом з нею скам'яніла кисть І тиша Джерела натхнення Не стало прямо на столі Лише тоненький легкий запах... Сакур Сором пробирає до кісток Невже мовчання є моїм посланням? Не можу ж я залишити кохання Без згадки І ритм, і рима, блукають за дверима Риторика з оратором розрахувались з радістю Я більше їх не бачив, не чув і взагалі Вони втекли без чайових А-а-а-а-а... Що я мав казати? Де я? Навіщо олівець? Почнімо із "Знайомі ми вже як пів року" Але ж насправді вже як рік "Знайомі ми вже рік" Ага "І дупцю маєш ти нівроку" Ти що, римуєш на "нівроку" "рік"? А згадка про сідниці? Тобі не допоможе Ти напиши про душу, Характер, поведінку "А ти ще не втекла від мене" Я б над цим задумався після таких слів "Знайомі ми вже рік" "Знайомі ми вже рік" "Знайомі ми вже рік" "І будемо повік" Знайомі? Повік? "І скільки тебе знаю" На дієслово? Будь ласка, припини Якщо воно так треба Воно так має бути І буде дієслово, і будуть... Але ж... Заткнись... "Я тебе кохаю" Це вже всім відомо Всім, але не їй Не будь дурним "Бо ти є мій промінчик У нічній пітьмі" Серйозно? А де тут щось про неї? Додай хоч щось Що притаманно їй Чому люблю, згадай-но, ну ж бо Ось усмішка, гладеньке личко Всі зуби, руки, ноги, голова Чого ще треба чоловіку Га? Спинилось щось серед єства Я відкладав слова для неї на майбутнє Хоча давно сказати мав І ось мій реквієм вертається до столу А я зціпив щелепу і тремчу як тхір Не вийшло, Визнаю відверто Запхнути у настільки кострубату форму Весь той об'єм любові, що тримав для жінки з власних мрій Тому згорнув серветку з написом: Знайомі ми вже як пів року рік І дупцю маєш ти нівроку А ти ще не втекла від мене І будемо повік І скільки тебе знаю Я тебе кохаю Бо ти є мій промінчик У нічній пітьмі І сунув до кишені Від гріха подалі І від очей її Тому дістав листівку... Тому був подарунок... Тому я не романтик, А мужик