Депресія/Депривація
Я не знаю Воно крутиться вертиться Нескінченна спіраль Надламана навпіл і розбита упоперек Найцінніша з усіх моїх вад Як же не зручно Залишатись на самоті Думка за думкою Думка за думкою Думка у колі незнайомих слів Слів Цих диких тваринок Ланцюга фонетичних полів Перший барвінок Другий сніжинкою впав восени Будьте ласкаві, налийте кави Кухоль мій на столі Дна немає, верх запаяли Порожнеча За вікном ліхтарі Світять Мерехтять Урочисто вітають мою волю до пізнання Блиск трамвайних рейок Глиняна Артеміда Пластмасова бочка сміття Мене не приваблюють числа Естетично хаотичні Панарабські посланці Переспілий плід юності падає на моє обличчя і ламає ніс Я не відчую, як має смердіти сумління Совість нагадує троянди шип Легкий західний вітер підіймає шквал голубів Символ миру, еге ж? Єдиний здатен розфарбувати білий прапор у колір лайна Роса конденсує надію на теплий світанок Зранку зійде Сонця блакить Невже так складно не хворіти у свої вихідні? Сон розчиняє буденності фінітний мотив Кава без цукру буває смачною Про чай і мови немає — це гріх Тягнуться вервечкою сиві нитки Аріадни Паноптикум формує незв'язний клубок Як навушники у кишені джинсового жакета День за днем без зусилля нічого не вартий Я крокую до своєї мети Повз відгомін минулого Епітафія: "Він намагався зрозуміти світ, хоча навіть себе зрозуміти не здатен" Заповіт буде короткий: "Сторінка навмисно залишена порожньою"
2024-09-09 21:32:42
1
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3062
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4459