Вакциновані

Людмила Скрипко

На кожнім кроці лиш одне питання: "Ви вакциновані? Кажіть вже. А чи ні?" Життя це чи покірне існування? Усі праві чи всі ми не праві? Ми вакциновані. Відсутністю любові І надлишком ненависті і зла. Ми шаленієм, як вовки від смаку крові, Ми судимо за душі , за тіла. Ми в усмішці вітальній кривим губи, Ховаючи реальні почуття. Улесливість маскує нашу грубість. Провалля душ давно вже до лиця. Ми розучились іншим співчувати І дарувати щирості тепло. Будуєм мовчки на відшибі хати, Тому що кожному до інших все одно.

2021-11-14 19:58:22

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

просто веселка

Маестро це ШЕДЕВР 🌟🌟🌟

Відповісти

2021-11-17 07:22:20

1

Людмила Скрипко

@просто веселка дякую❤️мені дуже приємна така висока оцінка моїй творчості і мені, як митцю🤗💐

Відповісти

2021-11-17 07:36:26

1

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

43

17

3105

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12809