Тривога
Людмила Скрипко
Повзе година наче сонна І настрій, як прилив-відлив. Палю вже не згадаю котру, Хоч більше року не палив. В думках щось вариться повільно Із зовсім різних відчуттів. Я знаю, ти у мене сильна, Та зараз більш за все б хотів Забрать собі хоч половину Твоїх страждань. Так, я боюсь... Я щохвилини серцем лину До тебе. Та коли ж діждусь Того дзвінка? Мовчить зрадливо На підзарядці телефон. Напевно, я втрачаю сили - В тривожний поринаю сон. Дзвінок різкий розрізав тишу. "Кохана", але тембр чужий: "Все добре, татко, в Вас хлопчина, 3900." Синочок мій! Кричу у слухавку:"Дружина?!?" "Все добре з нею, не кричіть. Вона Вам сина народила, Тож має право відпочить." Збираюсь швидко у дорогу, Хода моя стрімка, легка. Де й ділася моя тривога? Все наче вмить зняла рука.
2021-11-02 03:22:25
2
0
Інші вірші поета
Влада Хрещеному Своє-чуже. Не відпускай
Інші поети
Женя Закарян
@Evgenia_zakaryan
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2524
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12029