МАВКА
Ліс. Темна гущавина. Непроглядні хащі
Але це все — не страшно
Поряд із тобою — людина, що виведе тебе звідси
Ти довіряєш їй, крокуєш із нею нога в ногу,
Вдивляєшся в її рідне лице, намагаючись вловити кожен відтінок емоції,
Кожну м'яку рису овалу лиця,
І закарбувати у пам' яті
Назавжди.
Бо у глибині душі ти знаєш — це остання ваша подорож разом.
Ти знаєш — ця людина несправжня.
Це просто мара.
Ти здогадуєшся: якщо поглянеш на її спину, побачиш там лише
Глибоку діру та клубок із органів.
Крокувати з нею нога в ногу —
це не просто примха, радше необхідність.
Ти не хочеш дивитися їй на спину,
Ти не хочеш зізнаватися собі в тому,
Що вона — несправжня.
Намагаєшся заглушити щем серця
І продовжуєш іти поряд, вдивлятися в
До болю рідне обличчя.
Ви пройдете через ці темні хащі разом —
Так думає серце.
Проте мозок наполегливо повторює —
Ні.
2021-08-16 04:55:52
13
1