Розгубила
Лео Лея
(18+)
Ти таланти свої розгубила десь на стежках, Роздавала їх щедро так, що німіли руки. Відривала від себе, смикала по шматках, Сподівалася, що залишать щоденні муки. Ти не знала, що саме це і було життя, Коли падала-піднімалася й знову вперто Крокувала, зціпивши зуби, і до пуття Ще не відала того, за що доведеться вмерти. Та єдина мить, що здіймала тебе до хмар, Що носилася думкою-вітром далеко в полі, Залишила дійсність, потрапивши до примар, І зовсім не хоче вертатись сюди на волю. Не зібрати знову таланти тобі назад, Не літати там, де палає над небокраєм. Розгубивши все, залишився лиш зорепад, Що тривожить знову і знову тебе навзаєм...
2021-08-31 04:14:33
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Лео Лея
Дякую за такі чудові слова) так і є, і переклад не передасть того, що є в оригіналі...
Відповісти
2021-08-31 04:21:07
Подобається
Лео Лея
Дякую💖 а твої коментарі треба виписати в окрему збірку, вони дуже цікаві, своєрідні та оригінальні 👍
Відповісти
2022-11-13 09:03:49
Подобається
Інші вірші поета
Листи Божевільна фаза Пауза Осінь
Інші поети
Anna Tea
@readbook
ikram tahr
@ikram_tahr
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14259
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395