Душа болить...
Лео Лея
Душа болить, розірвана на частки, Так кожна мить проноситься стрілою, Слова звучать, розкидані, як пастка Для розуму. Він мовби з перепою. Переступити, так і залишити Всякденні справи, плани, мрії тощо. Та спогади, як вмілий інквізитор, Моїм бажанням голенища трощать...
2022-10-06 20:36:29
9
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Павел Урбан
Тут магла быць цікавая думка ці рэальны выпадак з жыцця, але гэта першы раз, калі мне не хочацца нічога пісаць. Усё адлюстравана ў першым радку верша...
Відповісти
2022-10-09 07:47:50
1
Лео Лея
@Павел Урбан Згідна з тобою. Мені пропонували дописати продовження, але цими словами у мене все сказано.
Відповісти
2022-10-09 07:54:39
1
Інші вірші поета
Набридло все... Щаслива тепер Іще жива... Жахастик :)
Інші поети
Kim Park Yoon
@_Love_Yourself_
Я
@follower_number_0
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15084
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12186