Сонячний
Летить стріла, імперським золотом блищить,
Дзвенить тянива, мов струна ліри звучить,
Лук у руки вітер взяв лиш на одну мить.
Її волосся розчесали, в коси сплели хмари,
Серед гір холодних пасуться їх цілі отари,
Сонячного сміху так бояться нічні примари.
Ікаре, розправ, нарешті, крила свої,
Позбирай вітру стріли золоті,
Та загляни в очі її неземні.
Знаю, тебе можуть не зрозуміти,
Не бійся крила сонцем опалити,
Це варте того, щоб себе відкрити.
Вітер досі стріли золоті пускає,
Не здогадується, він то не знає,
Що мрія, а не страх з них виростає.
Опадає пір*я, розплавлений віск не дає злітати,
Люди праці знають, удачу неможливо спіймати,
Тільки сильним помахом крил прірву ту здолати.
Лети, Ікаре, лети й, навіть, не обертайся,
Ні про що ти не шкодуєш, собі зізнайся.
Зі втомою борись, на вдачу не сподівайся
12.06.2023
3
0