Сонячний
Краміра Дарґо
Летить стріла, імперським золотом блищить, Дзвенить тянива, мов струна ліри звучить, Лук у руки вітер взяв лиш на одну мить. Її волосся розчесали, в коси сплели хмари, Серед гір холодних пасуться їх цілі отари, Сонячного сміху так бояться нічні примари. Ікаре, розправ, нарешті, крила свої, Позбирай вітру стріли золоті, Та загляни в очі її неземні. Знаю, тебе можуть не зрозуміти, Не бійся крила сонцем опалити, Це варте того, щоб себе відкрити. Вітер досі стріли золоті пускає, Не здогадується, він то не знає, Що мрія, а не страх з них виростає. Опадає пір*я, розплавлений віск не дає злітати, Люди праці знають, удачу неможливо спіймати, Тільки сильним помахом крил прірву ту здолати. Лети, Ікаре, лети й, навіть, не обертайся, Ні про що ти не шкодуєш, собі зізнайся. Зі втомою борись, на вдачу не сподівайся
2023-06-12 20:54:01
3
0
Інші вірші поета
Олія й вода Вигадана Штучний
Інші поети
Menna Mostafa
@Menna_Mostafa
Схожі вірші
Всі
La lune
Nadine Tikhonovitch
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
868
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3325