Mon ami fantôme
Kotodama
Connu durant la tendre enfance Toujours présent Entre larmes et rires Comme un pilier fait de marbre Les années passent Ta présence se fait rare Tes rires ont fait place à la colère Sourde et muette Et puis, tu es parti Parti sans laisser de traces Juste un profond gouffre dans mon cœur Gouffre de tristesse et de solitude Depuis ce jour-là, Tu ne porteras plus que le sobriquet Fantôme "Ami fantôme" Car c'est ce que tu es, Désormais au quotidien Mon ami fantôme Tu contrôles gestes Et pensées Comme si tu donnais ton avis, Tel auparavant Ami fantôme, Sache que, Il ne se passe pas Un jour, une nuit Sans que je pense à toi De ce que tu penserais De moi, de mes Décisions et regrets Alors merci, Merci d'être là Toujours Mon ami fantôme. (Écrit en novembre 2021, moi en retard ? Jamais 😂)
2022-01-09 11:34:20
5
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
KAYSEE
Tu écris vraiment trop bien :)
Відповісти
2022-01-09 18:21:28
1
Kotodama
@KAYSEE merci beaucoup :)
Відповісти
2022-01-09 18:29:17
1
Інші вірші поета
Notre beau ciel Enfance volée Les cargos La métamorphose d'un vampire
Інші поети
Veronika Yupyn
@Veronika_Yupyn
rosbyta_chasha
@rosbyta_chasha
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
5101
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12271