закинуті
(18+)
закодовані у свої власні безумством думки шукали абсцеси¹ серед останніх крайнощів, відкривали над головою з дірками зонти і вдихали кокаїн-сигарети мов прянощі... там ішли гордо, там падали прямо в багно, малювали пальцями на фіранках дивне кіно; споглядали зміни на вулицях сірих удень і гадали наївно про зникнення тих морфем² в пляшках з прозорою до гіркоти рідиною, яка стала їх спасінням, їх вибором-стороною. у чорних пальтах сховані заморожені руки, так, набридли брехливі одноразові трюки... забутими. ми завжди були ними забутими. під нашими ребрами впалі лежать круги. кордони їхніх пріоритетів існували розкутими, та ми ще вірим і все чекаєм, їх любі дітлахи... p.s. абсцес¹ — наповнена гноєм порожнина в м'яких тканинах тіла, що відокремлюється більш-менш розвиненою капсулою. морфема² — найменша частина слів, що має певне значення. членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем. вивченням морфем займається морфеміка.
2021-01-12 18:47:16
8
0
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3889
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4021