– Ахаха, Рацький, ти гониш, вона ж страшна, - я щиро від душі розсімявся над любовними перемогами мого університетського друга.

– Та ти бачив її "душу"? - Рацький виразно округлив свої груди, показуючи "душу", і підмигнув. – Там є за шо потриматись.

Євген, а тобто Женя, Жека, а ще Рацький, як ми його називаємо, відомий в наших колах серцеїд. Ні розуму, ні фантазії – і тільки поражаюсь, що там може подобатись дівчатам. Є в нього мила мордашка, тільки й того. На його обличчі грають особливі гуцульські нотки: високий лоб і широкі щирі очі так і пашуть теплом, а повні губи і блискуче каштанове волосся довершують його гордий образ українського Казанови. Правда, ходить він завжди в спортивному костюмі, обтягуючому, показуючи кожен вигин і впадину, кожен м'яз і опуклість. Виглядає це реально смішно, але він свято вірить, що "це сексуально, легкий флірт", і я в цьому нічого не розумію. Жарти про його "підарський" костюмчик ходять уже другий рік, і є прикмета, якщо побачити Рацького в цьому костюмі перед екзаменом, то сотня в тебе вже в кишені. А так про нього навіть немає чого сказати, звичайний хлопак, простодушний, тільки занадто влюбчивий і підірваний на пошуки пригод, о то й все.

– Тоня, Тоня, Антоніна... - наспівував він собі під носа.

По коридору прямо перед нами пройшла дівчина з факультету іноземних. Раніше я помічав її декілька разів у нас, а точніше її довге чорне волосся. Не помітити його важко, бо ці темні ниточки тягнуться аж до колін, навіть декілька разів чув підколи, ніби "такими патлами тільки зали підмітати".

Почувши тихо наспівану пісню, вона повернулась в нашу сторону, махнула рукою і усміхнулась на всі тридцять два. Ну, ясне діло не мені.

– Ти її знаєш? - мій голос прозвучав із ноткою подиву.

– Ох, знав я її раніше, ох як знав..

– Цікаво аж дізнатись, коли ти встиг?

Рацький на мене подивився, як ніби я з іншої планети.

– Йооо, Тьом, да ти відсталий, - ми сперлись з ним на підвіконня в коридорі, і він по-братськи закинув руку мені на плече. - Ти ж з нами не був на хаті на Новий рік, а того року стільки цікавого відбувалось...

Женя хитро заусміхався і подивився на мене спідлоба. Та не встиг він договорити, як його слова перебив низький з долею іронії голос:

– Нічого собі, і шо ж там таке було?

Ми з Женьою одночасно підняли голови, і я впевнений, що єдина думка, яка прийшла нам обом в голову це було нецензурне слово, яке починається на "б", а закінчується на "ять". Ну, особисто мені якраз воно прийшло .

Перед нами стояв Артур Арсєньєв. Про нього ніхто б і не говорив, якби той не був якимись там синочком багатеньких, а ще, чого там приховувати, не був власником такої приємної і привабливої зовнішності. На лекціях не раз чув, як дівчата перемелювали йому кісточки,  молились на його шкіру і розкішне біляве волосся, гадали, як буде виглядати його розпущений пучок волосся в ліжку, та взагалі засипали такими компліментами, ніби він ангел божий серед простих смертних. Та я дізнався про нього зовсім з інших історій: коли старші разом з ним вирішили нас, тоді ще першокурсників, життя навчити. Простіше кажучи - відмудохати за гаражами. Відтоді він конкретно мені проходу не дає, і я, його молитвами, вже тричі був під загрозою вильоту через бійку.

– Чого вилупились, придурки?

– Артур, чого ти вже чіпляєшся? – Женя накінець заговорив.

– А я бачу, ти мальчик вже оборзів, - Артур підійшов впритул до Рацького і підняв одну брову. - Та я не до тебе, не сци.

Жопою чую, що нічим хорошим це не закінчиться. Ну, Жека слизький тип, викрутитися, а мені влетить по повній, як завжди.

– А до кого ж тоді? - Я пихнув білявого  в плече, відштовхуючи його від друга.

Артур схопив мою руку за зап'ястя так, що то повністю вміщалось в його руці, і викрутитися без травми було вже реально проблемно. Блін, ну казала ж мама, що треба більше їсти.

– Ше одна мєлка шавка відізвалась, - Артур, нахиляючись все ближче, просто фиркнув мені в лице і зіжав другою рукою моє обличчя.

В душі якось все перевернулося, і заграли тисячі озлоблених чортиків, кожен з яких хотів просто прикінчити цього мерзотника. Хочеться, але колеться.

– Ей, - Рацький поклав долоню на його плече, показуючи, щоб той відпустив.

Арсєньєв і справді відпустив мене, але наступної ж миті різким ударом кулака заїхав Жені по його обличчі, так, що той аж приліпився до стіни. Мене вже нічого не стримувало, і з надіями, що мене і цього разу не виженуть, я крикнув:

– Ну тримай, сука!

Арсєньєв обернувся на мої слова і одразу ж отримав "привіт" за друга від правої руки. Той трохи пошатнувся і, схопивши мене за одяг, з повороту прибив до холодної стіни. З коліна я різко заїхав йому в пах так, що навіть почув звук смаження яєшні, але реакції від хлопця не було взагалі. Він врізав мені один раз, другий, а потім я став помічати, як перед очима все пливе, звідкись на коридорі з'явився туман, а Артура відтягують назад.

– Якщо я виживу, тобі пізда, - сказав я і відключився.

***

– Артем, і що ти можеш сказати? - ректор дивився на мою розбиту в трьох місцях губу і яскраві, соковиті на все обличчя синці.

– Цього разу це взагалі не моя вина, він перший вдарив мого друга.

– Артем, ти із хорошої родини, навчаєшся ти прекрасно, але ти знаєш правила нашого університету. – Сергій Васильович ще раз холодно окинув мене поглядом.

В мене ступор. Ниючий біль, який до цього роз'їдав моє тіло, вщух, випарувався разом зі свідомістю. Я стояв і слухав, як колотиться моє серце, як пульсують вени. Я просто всіма на світі відомими мені словами проклинав цього засранця Арсеньєва.

– Сергію Васильовичу, я напишу пояснювальну, тут лише варто розібратись в ситуації, - я почав метушитись і всяко намагатись вирулити ситуацію.

– Ти попередні три рази вже мені щось писав і щось обіцяв! - Ректор стукнув по столі і, свердлячи мене поглядом, встав із м'якого офісного крісла.

Я мовчав, я справді замовк, хоча міг ще довго годинами виправдовуватись і пояснювати ситуацію, міг знайти свідків, хоча знав, що вони не знайдуться. Я просто уявляю, що мені буде від батьків, а як я маю показатися їм на очі, то навіть і уявити не можу. Хоча чого я починаю драматизувати раніше часу.

Я клявся сам собі, богам, Матінці Природі, що якщо мене пронесе, то я більше ніколи в житті не зв'яжусь з Арсєньєвим.

– Документи про твоє відрахування вже готуються, можеш йти.

Бам! Бам! Бам! Мелодія, схожа на похоронний марш звучала в мене в голові, і я чогось був готовий почути скоро це вживу. Чи на своєму власному "святі", чи цієї суки Артура.

Я просто мовчки вийшов за двері і мовчки пішов по коридору. З універа виганяють, отже з гуртожитком така сама історія, треба збирати манатки і їхати додому до сестри. Перспективи не радували і не радують.

Хотів піти ще в минулому році, коли я був на першому курсі, бо думав хімік, то не моя професія, не туди пішов, а тут за півтора року так втягнувся, що по іншому себе навіть не уявляю.

Я йшов і дивився на стіни, які стали раптово виблідлі для мене, хоча були увішані картинами і різними схемами, на потріскану стелю і штукатурку в головному холі, я йшов і думав, як я буду вже без цього всього. Це як взяти безпритульне кошеня додому, пригріти, відгодувати, а потім знову викинути. Ще не відомо як там Рацький, може хоч він без травм. Тільки згадав за травми, як защемила ліва сторона обличчя, і я прибавив ходу.

На виході з корпусу мені хтось поклав руку ззаді на плече, я повернувся в надії побачити Женька, і о, яке було моє здивування, коли це був Артур.

– Ти, блять, серйозно? - мене зразу вибісила його присутність.

– Та тихо ти, - він забрав руку з плеча і заснув обидві в кишені джинсів. - Ти... як себе почуваєш?

– А що, добити мене хочеш на всяк випадок?

– Я... - він на хвилину зам'явся, соваючи руки в кишенях.

– Я більше тут не вчусь, можеш спокійно видихнути: ще на одну стєрвозну малявку менше, - сказавши, я коротко йому поаплодував.

– Всмислі? Артьом, тебе через цю херню вигнали?

Я просто стояв і щоразу дивувався його проникності, тонкості, здогадливості, ну не людина, а Шерлок "во плоті"! Сплюнувши на землю, я розвернувся і вийшов з дверей корпуса. Знаєте це відчуття, коли тебе одночасно охоплює і злість, і образа, і безнадійність, і... свобода? Я розумію, що я в повній безпросвітній дупі, але якось занадто добре я себе почуваю, вільно.