حيًا للأبد بذاكرتي
أنا لم أتمكن من نسيانه حتى بعد مرور سبع سنوات رائحته على الرغم من ذلك ما تزال عالقة بالسرير الشوارع تصور لي مشهدا له حيث كان يسير بهدوء القطط تموء حزنا على فقدان اليد التي اعتادت أن تداعبها حذائه ما يزال يستريح بصمت عند الباب الخشبي منتظرا صاحبه عطره منتشر في الشقة بأكملها رائحته لم تختف من ملابسه المعلقة في خزانته الصدئة هو ما يزال حيا في ذاكرة العجوز صاحبة محل الحلوى لأنه بالنسبة لها آخر مرة رأته فيها كان صباحا ليت ذاكرتي مثلها ذاكرتي العفنة تظهر ابتسامته الهادئة و تغيظني بأني لم أعد أستطيع رؤيتها بعد الآن تؤكد لى في كل مرة أذكره بها أن روحه لم تعد معي .. أننا لم نعد نتشارك الهواء ذاته .. أذناي تعيد قهقته مرارا و تكرارا و أحيانا تُسمعني نحيبه الخافت في منتصف الليل جسدي يشعر به و بلمساته الدافئة علي جلدي البارد و ما نهاية هذا العذاب .. ؟
2020-07-24 21:29:50
3
0
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13200
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12312