Бо фенікс я
Метелик ластиться до неба,
радіє сонцю і теплу.
Може і я, свою гарячу руку
в його обійми простягну.
Та він стривожений тікає,
барвисті крила береже.
А я лишаюсь знов самотньо,
по жилах моя кров тече.
Все тіло полум'ям налите,
я фенікс, ось нове життя.
Я не боюсь спалити крила,
боюсь пірнати в небуття.
Не знаю хто я, свою душу.
Моя сім'я. Чи є вона?
лісне багаття, в ньому і згорає,
остання мить, кістки до тла.
Та знаю я, що як би не старався,
не зможу світ покинути я цей.
Бо фенікс я, сильні крила багряні,
знов захистять мене, я прометей.
Темрява. Спалах. Світло. Дим.
Немов прибулець, завджи був,
є й буду тут чужим.
2023-01-14 09:49:54
6
4