«Сімома мудрецями» називались досить шановані давньогрецькі політики й мислителі епохи архаїки (VIII-VI ст. до н.е.), список який різниться - у різних античних письменників можна в цілому нарахувати близько двох десятків імен. Платон (IV ст. до н.е.), автор найбільш раннього зі списків, що дійшли до нас, відносив до них Фалеса Мілетського, Біанта Прієнського, Піттака Мітіленського, Солона з Афін, Хілона зі Спарти, Клеобула Ліндського та Місона Хенейського. Перші чотири імені зустрічаються у всіх списках, причому Фалес майже завжди згадується першим, але далі починаються розбіжності. Так, Діоген Лаертський замість останнього імені вказує коринфського тирана Періандра; іноді до канону «семи мудреців» включали й іншого тирана - афінянина Пісістрата; серед «семи мудреців» фігурують також скіф Анахарсіс, філософ Піфагор та ін. Цікаво, що у цьому списку з'являються не лише філософи й поети, але й державні діячі - правителі й законодавці. Втім, більшість мудреців проявляли себе у різних сферах, як, наприклад, Солон - і реформатор, і поет.
Антична традиція приписувала мудрецям багато висловів («гном»), у яких втілювалась народна мудрість, досвід і знання. Найвідоміші з цих афоризмів: «Нічого занадто» (Солон), «Пізнай самого себе» (Хілон) та «Міра важливіша за все» (Клеобул); стосовно авторства гном у джерелах багато розбіжностей.
Канон «семи мудреців», як і тема мудрості взагалі, у античній традиції тісно пов'язаны з Аполлоном і його оракулом в Дельфах. Зокрема, збереглось кілька версій оповіді про золоту триногу, яка, за велінням оракула, повинна була дістатися наймудрішому: кожен з мудреців передавав її іншому, і в результаті тринога була присвячена Аполлону.