A ansiedade
A ansiedade é algo que vem pra nos matar aos poucos. Ela começa com uma sensação simples de frio na barriga e gotículas de suor na mão, por ir encontrar alguém ou por esperar um dia muito especial chegar. Depois ela começa a se fazer presente no nosso cotidiano por ir esperar um ônibus, por chegar em lugar com diversas pessoas ou só por chegar a nossa vez de passar no caixa do mercado. Os sintomas começam a piorar, vem pensamentos excessivos por casos simples, preocupação por situações que não aconteceram ainda e nem se sabe se acontecerá. Uma angústia começa a tomar conta e a gente pensa que não pode piorar, mas piora. A queimação no estômago nos pega do nada só de pensar em algo que preocupa, algo simples como tirar a roupa do varal que a sua mãe pediu. Acordar no meio da noite com o suor no corpo inteiro com a sensação de perda e preocupação, a falta de ar que vem quebrando o pulmão junto com as marteladas sem dó que o coração manda sem aviso. A vontade de fazer as coisas vão se perdendo, a vontade de conversar vai deixando de existir e a gente vai suplicando para o tempo voar todos os dias.
2018-08-06 20:26:07
2
0
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5476
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4556