Терновий вінок

Антон Шаталов

Як опускавсь на землю Гіркий лазурний пил, Чорнила і палала пекельная потуга. Здіймавсь до стратосфери Квітневий жовтий дим, А в нім жила й купалася червоная хоругва. В ріці холов реактор, Його студила кров Величних паладинів, що з атомом Боролись. Наголови наділи Із терена вінок, І він не обернувся З колючого в лавровий.

2023-04-28 21:25:35

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лео Лея

Вірш чудовий, навіть перечитавши кілька разів, всю глибину його не осягнути. В кожному рядку - своєрідність, а їх поєднання - гармонійна неповторність.

Відповісти

2023-04-29 02:57:57

Антон Шаталов

@Лео Лея дяка за відгук

Відповісти

2023-04-30 09:33:35

Інші вірші поета

Дві барви, що живуть в мені Клич Я вартий хоча би неба А що ж тоді буде, як я вже зів'яну...

Інші поети

Ethanio Oberon

@ethanio_oberon

Ruslana

@rock_ksolana

Lou

@TomatoSoup

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

5428

Сумую без тебе

Вікторія Тодавчич

Сумую без тебе, кохана Так важко на серці мені. Приходь ти до мене жадана, Щоночі. Хоча б уві сні. Загляну в кохані я очі, Не йди, прошепчу. Я люблю. Та довгі безсоннії ночі, Вбивають вже душу мою. Прошу я, відкрий моє серце, Ти подихом ніжним своїм. Відчиню заховані дверці, Закриті на сотні замків.

2259