Рапід

Антон Шаталов

Чорно-білий рапід затягнувся повільною ниткою, наднуарно явився у світлі денної пори. Безфортунно радів, керував я миттєвостю тихою, і бездумно просив щоб рапідом минали роки. Ранок швидко пропав, день злетів, ніби порох гранатовий. Надвечір'я спустилось, як зірка засяла вгорі. Задухмянив Морфей, закрутивсь між залізними ґратами й вітерцем розпочав, задувати життєві огні. Чом повільність ота швидкоплинністю враз замінилася? Чом нуарність ще досі не грає яскравими барвами? Не прошу кольорів, що у мріях моїх не з'явилися, лиш прошу, щоб рапід загорівся огнями гранатними.

2024-06-05 23:16:27

Інші вірші поета

Війна і мир Схід сонця - Ave Ortus! А лан блищить... Журавлинова ніжність

Інші поети

Coffee Content

@coffeecontent

_GeminiWrld

@_GeminiWrld

Shina

@Sheena

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12236

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

4855