Дилема Героїзму
Антон Шаталов
Ми завжди шукаєм героїв, Хто врятує нам голову з пастки, Хто поставить на ноги з поразки. Щоб побігав за кимсь, щоб побив ворогів, Щоб позбавив життя злих підступних катів. Аби серце підкорював величчю власті, Як скакав — підбирав мимоволі. Не давав погибати безликим у пащі, Ми шукаєм для цього героїв. Та завжди втрачають герої, Ту мораль, котру нáм нав'язали, Свою мудрість, що в муках плекали. Тих, хто культ вознесли їх з глибин у віки, Не вважають за рівню собі дураки. А як в серці титана погаса героїзм, Що й не рветься воно у двобої — Розквіта, розтікає у нім егоїзм. Й не потрібні такі нам герої...
2022-12-09 12:25:03
4
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Антон Шаталов
Дякую-дякую
Відповісти
2022-12-09 14:34:24
Подобається
Інші вірші поета
Ігрища Твоє життя... Мертвий кущ Ми живемо і йдемо до волі
Інші поети
A Kind Of Spell
@a_kind_of_spell
Cristhell
@soleil
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
5150
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13082