Байдужість

Юлія Богута

Війна у твоїй душі. Вона забирає твій спокій. Вона розриває тіло. Вона цим вбиває мене. І ти знаєш, не тільки ти. Ці люди також жорстокі. І ні. Це не смерть. Це байдужість серця наші жне. Вона залізає під шкіру, отрутою лине у кров. Хтось каже, що бійня на благо і світ ще врятує любов... Та ні, не врятує, мій Ніжний. Цей світ не врятує ніщо. Ми діти війни. Ми вже мертві. Нас вбили вони. І за що? За розум. За силу. За віру. За те, що не вмієм мовчати. Ти знав би, як я втомилась глухим - про життя кричати. Сліпим - про красу океанів. Самотнім - про щастя й тепло. Цивільним - про кров і про страти. А мирним - про кулі і зло. Вони ж бо далекі від цього, а я серед цього живу. Вони на екранах це бачать, а я за вікном, наяву. Війна у моїй душі. Вона забирає мій спокій. Вона розриває тіло. Вона убиває тебе. І ти знаєш, тому я жива. Бо роблю сміливі кроки І йду важкою дорогою, випрямляючи свій хребет.

2021-12-16 09:07:13

32

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Юлія Богута

@Сандра Мей вірш старий, насправді. Але досі актуальний. Дякую

Відповісти

2022-12-10 15:03:13

Подобається

Nadine Tikhonovitch

Найстрашніше, що війна тільки зовні, але й зсередини кожного з нас. Але ми живі і маємо жити далі, вбивають нас фізично чи роздирають душу... Сумно все це, надто сумно. Чудовий і пронизливий вірш, дякую! #чв

Відповісти

2022-12-10 23:30:42

Подобається

Юлія Богута

@ДАДА-РАСТАМАН-ІТСИСТ насправді він написаний ще 6-7 років тому

Відповісти

2022-12-11 08:49:58

1

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

10373

Недоречне (UA)

Ай

жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?

46

5

1775