Монотонне дзижчання диктора вкотре не викликало нічого, крім роздратування та агресії. Нові подробиці впали на нас, наче грім серед ясного неба:

— ... зараз їх тримають у резервації, на базі в Аствуді. У зв'язку з цим посилилося хвилювання, серед звичайних громадян. Люди з усіх куточків нашої країни приїжджають під ворота бази, щоб пробратися на її територію. З'явилися незаконні угруповання, в тому числі й “Without space”, яка виступає за знищення ворожих істот... А ми нагадуємо, що прибульці не несуть жодної небезпеки та перебувають у суворому карантині. Якщо ви побачите їх, терміново телефонуйте за цим номером...

— Шайні...? — видавив з себе Адвел, перебираючи моє волосся.

— Ти хочеш поїхати туди? — передбачила його думки.

— Так, хочу. Але навіть приблизно не знаю, як туди дістатися і як мені врятувати їх. А що найгірше, мені потрібна твоя допомога. Я зовсім не знаю вашого світу і.. і тому почуваюся повною нікчемою.

— Ти говорив про це зі Смайлі? Що він думає?

— Він? Каже, що тебе варто залишити тут, доки твій зір не відновиться. Але я не хочу тебе залишати одну, тим більше що ти тепер далеко не беззахисна.

— Хіба? Я все ще поглинаю світло, але це ніяк не допоможе захиститися, — легкий смішок вирвався з губ. — Ти надто добре про мене думаєш. Як я вам допоможу?

— Пам'ятаєш, як ми гралися блискавками на даху? — гаряча рука провела вздовж мого передпліччя і зупинилася на зап'ясті. — Ти цілком можеш дістати електрику з чого завгодно. Спробуй.

— Як? — дивувалася я. – Я не розумію, як це працює.

— Ти відчуваєш темряву? Світло нічим не відрізняється від неї. Просто спробуй зібрати напругу в собі.

Похитавши головою, я простягла пальці до лампи, яка стояла на столику. Щось усередині мене відчувало силу, яка ховалась за склом, але як її звільнити залишалося загадкою. Поки я намагалася дотягнутися до джерела енергії, Адвел продовжував торкатися моїх рук. Шорсткі пальці ледве вагомо водили вздовж зап'ястя, заспокоюючи та піднімаючись усе вище: до передпліччя, ліктів, плечей, поки не опустилися по спині. М'який поцілунок у потилицю віддався тремтінням і лампочка за метр від мене просто перегоріла від стрибка напруги.

Телевізор продовжував нести якусь нісенітницю, не зупиняючись навіть на рекламу, а впевнені дотики Адвела повільно, але вірно зводили мене з розуму. Раптовий звук дверей, які зачинилися, перервав магію і ми відскочили один від одного, ніби зараз нічого не відбувалося.

— Я все ще не впевнена, що зможу вам допомогти, але я з вами, — вилетіло з мого рота, аби перервати незручність від появи в будинку вогняної парочки.

— Добре, тоді я пропоную виїхати завтра на розвідку в Аствуд, — почав Адвел. — Якщо там спокійно, поглинеш світло на базі й ми пройдемо непоміченими під пологом темряви.

— Як ти збираєшся знайти інших елійців? Там кілька будівель і цілком імовірно, що є підземні рівні. До того ж такі місця охороняються озброєними солдатами. Нас можуть пристрелити ще на підході.

— Я зможу відчути їх, як тільки опинюся досить близько. Між нами дуже міцний зв'язок. А там уже вирішимо, що робити і як.

— Гаразд. Тільки пообіцяй мені не діяти імпульсивно. Якщо з тобою щось трапиться, я знищу їх своїми руками. Я більше не терпітиму, — усередині мене набирала обертів злість і від цього кімната повільно занурювалася в темряву. — Вибач, я все ще погано контролюю це...

— Нічого, мені подобається бачити тебе такою.

— Злою? — засміялася я.

— Сильною, — Адвел потягнувся до моєї талії та спритно перетягнув мене на свої коліна. Залишивши кілька поцілунків на вилиці, він підвівся і рушив до нашої кімнати. — Ти шалено приваблива, коли використовуєш магію. Мені здається, я одного разу потону у твоїй глибині та там і житиму. Ніхто мене не зможе звідти витягти.

— Так і бачу тебе в ролі морського біса! Погрозливий вигляд, який лякає все живе навколо, але вишуканий смак, від якого неможливо відірватися. Так і хочеться цілувати...

Старі дерев'яні двері зачинилися за нами, залишаючи лише маленький просвіт із коридору. Навколишні сутінки не дозволяли мені добре бачити Адвела, але з кожним моїм дотиком зір ставав більш виразним. Елієць обережно сів на ліжко, трохи посміхаючись. На задвірках думок я розуміла, що він радів тому, що я могла знову бачити.

Тиша поглинала не гірше почуттів до елійця. Мої пальці невагомо торкалися його широких вилиць, краю губ, підборіддя, шиї, щоб опуститися ще нижче — на груди. Тепла шкіра вкривалася мурашками та віддавалася хвилею тремтіння всередині мене. На дотик розтягуючи ґудзик атласної сорочки, я відчувала, як його серце билося об тильну сторону долонь. Здавалося, що воно хотіло вирватися назовні.

Сталеві очі видавали його думки. Я бачила в них себе і це відштовхувало, збивало з думок, хвилювало. Величезні чорні зіниці заповнили райдужку до країв, роблячи її бездонною. Щоб хоч якось відірватися від них, я увіткнулася губами в його ключицю і почала гладити пальцями по краю ребер. Вони ледь помітно виступали з-під шкіри та нагадували клавіші фортепіано. Сіль. До. Сіль. До. Сіль. Мі. Сіль. Мі. Я грала на них мелодію, в ритмі його серцебиття, доки він не притиснув мене міцніше до себе, знерухомлюючи.

— Ти робиш мене божевільним, — пролунав шепіт біля самого вуха. Сильні руки повернули мене до Адвела спиною і притягли до його грудей.

— Тепер твоя черга, так? — тихий смішок вирвався з рота, обриваючись обережним поцілунком у потилицю.

— Можна?

— Так.

Кімната повільно занурювалась у непроглядну темряву. Вона розповзалася від пальців Адвела, поглинаючи навколишні предмети та мене саму. Напруга всередині ослабла, повертаючи впевненість у собі та стираючи разом зі світлом страхи. Я відчувала через тонку тканину бордової сорочки, якими гарячими були його груди. Хотілося знову торкнутися їх, але я не хотіла заважати. Чужа безодня поглинала, я відчувала її своєю шкірою. Вона пробралася від живота до грудей, шиї, вилиці й вклалася на мої очі, відбираючи останні крихітки світла.

— Ти прекрасна, — шепіт біля самого вуха змінився поцілунком у скроню.

Гарячі пальці Адвела піднялися за темрявою, застигаючи на горлі та плавно повертаючи обличчя вправо. Губи опустилися нижче, до щоки та щелепи, а потім і зовсім влаштувалися на шиї та цілували її повільно та довго. Ставало душно і з кожним невагомим рухом мені хотілося ковтнути свіже повітря. Наче слідуючи моїм думкам, вікно відчинилося, з гуркотом ударяючись об одвірок. Свіже, вологе повітря увірвалося до кімнати.

Ґудзик. Ще один. Ще один. Елієць розтягував їх тремтячими руками, намагаючись не розірвати тканину своїми великими долонями. Я нічого не бачила і від цього мої почуття стали вкрай загостреними. Я навіть відчувала, як його серце видавало напругу. Щось у правому кутку кімнати видало тріск, і Адвел чортихнувся, обіймаючи мене.

— Пробач…

— То була наша настільна лампочка? — посмішка застигла на моїх губах. – Я все одно хотіла її замінити. Поцілуєш мене?

Повернувшись обличчям до чоловіка, я навпомацки розтягнула його сорочку, а потім відкинула кудись убік. Було приємно відчувати його голою шкірою повністю, вичерпно, близько. Так близько, що хотілося втиснути себе в його груди. Залишки одягу полетіли на підлогу, залишаючи нас наодинці. Нічого зайвого. Я цілувала його губи, не в змозі зупинитися. Торкалася язиком їхнього краю і стискала пальці на широкій спині.

Десь тріснула ще одна лампочка, а електрика збожеволіла. Відмахнувшись від гулу, я випадково увібрала його в себе і відчула приплив сил, згинаючись від приємних почуттів. Адвел поцілував над грудьми, не даючи зникнути цьому дивному хвилюванню. Він торкнувся язиком ключиці, опустив руки вниз, піднімаючи мої стегна та підштовхуючи вперед. Мить — і я поринула у безодню.