Минула ніч змусила мене багато чого переосмислити, поки я черговий раз не могла заснути в задушливому ліжку. Той чоловік не був схожим на того, хто міг вчинити масове вбивство. Було в ньому щось таке, що казало мені, я — помилилася. Можливо, його рішучість прийняти удар, а можливо, це лише моя фантазія і дурні залишки віри в краще. Дивлячись на дерев'яні перекладини горища, мої думки постійно поверталися до його сивої маківки та татуювань, які приховували собою майже всі голі ділянки шкіри. Засинаючи під ранок, я пообіцяла собі попросити вибачення, якщо колись побачу його знову, або хоча б не грубити більше. По можливості.

Всупереч бажанню відпустити минуле, цієї ночі мені знову снилася Блу. Вона лежала на своєму ліжку і марила. Її коротке волосся прилипало до спітнілого чола, і мені доводилося постійно поправляти його, аби бачити яскраво сині очі. Її пухкі губи покрилися тріщинами через температуру. З них раз у раз зривався тихий стогін і слово «Мама». Вона просила забрати її до себе на той світ. З одного боку, мені було дуже шкода сестри, а з іншого — прикро. Ми стільки часу провели разом, пережили зникнення Майкла, а вона теж хотіла піти. Навіть уві сні. Прокинувшись від старого спогаду, який не давав мені спокійно спати, я не витримала і пішла готувати обід, осмислюючи свої думки. Хоч вони й завдавали болю, але підсвідомість не обманювала. Де б не була зараз Блу, вона з мамою і мала бути щасливою, навіть якщо це означало, що я залишуся сама. Сподіваюся, ці кошмари колись припиняться або хоча б перестануть завдавати стільки болю.

Весь наступний час пролетів майже непомітно. Я поїла макарони, закупила продукти, віднесла вчорашню картину на продаж скупнику та розв'язала фінансові питання. Попри те, що вдома залишилося чимало заощаджень, завдяки чому найближчі пів року я могла взагалі не працювати, весь свій вільний час я витрачала на малювання. Папа завжди хотів, щоб я займалася улюбленою справою, і це приносило мені дохід. Якщо пощастить, ті роботи, які я передала містеру Чайнзу сьогодні, зацікавлять когось у Флаймсі. Все, що мені залишилося — чекати та вдосконалюватися, тому я взяла приладдя, пачку солоних крекерів, воду і пішла туди, де мені нічого не нагадувало про минуле.

Сьогодні на березі на мене вкотре чекав сюрприз. Він лежав у м'ятій чорній футболці та довгих штанах, розглядаючи чисте небо. На гарячому піску виблискувало довге сріблясте волосся, наче хтось розсипав на ньому сіль. Так і зупинившись в невеликому проході між скелями, я задумалася, а чи варто було взагалі підходити? Мені не хотілося сваритися з ним ще раз, але я не знала, як він відреагує на непроханого гостя, який нагрубив йому зовсім недавно. Перш ніж я встигла розібратися зі своїми думками, він заговорив зі мною:

— Мені шкода, — постоявши кілька секунд, я мовчки роззулася і сіла поряд. Настав час поговорити про це і перестати звинувачувати весь світ. Дуже довго мені доводилося тримати все в собі, аби не зриватися даремно на невинних.

— Мені теж шкода, — я простягла йому руку, на знак перемир'я і представилася, — мене звуть Ело́рія.

Елієць розглядав мою долоню з якимось страхом, явно не бажаючи торкатися. Почекавши ще трохи, я прибрала її та повернулася до свого початкового плану. Просити прибульців привітатись, було для мене занадто принизливо.

— Даніель, — пролунало серед шуму хвиль, коли я почала діставати олівці, — це те ім'я, яке мені дали ваші люди. Не злись, я впевнений, що ти не хочеш цього.

— Навіщо ж тоді простягати тобі руку? — дивувалася я.

— Напевно, ти не знаєш, але всі елійці читають думки за допомогою дотиків. Навряд чи ти зраділа б, якби я побачив твоє минуле. Для людей це образливо, як нам пояснювали.

— Так, — збентежилася я, — навряд чи хоч хтось цьому був би радий.

— Для елійців це звичайна справа…

Ми замовкли, слухаючи шум хвиль і пориви вітру. Не було сенсу говорити, що ми дуже різні. Наше мирне спілкування вже було здобутком. Вперше я не замахувалася на нього каменем і не хотіла вдарити, а він не намагався мене підкупити. Стійка атмосфера перемир'я відчувалася майже затишно. Наче це й не ми були Повернувшись до мене обличчям і спершись на інший камінь, чоловік розглядав полотно під моїми пальцями. Попри минулий вечір, його пильний погляд не викликав у мене жодного дискомфорту. Навіть навпаки – навіював спокій.

— Ти гориш, — кинув він пошепки.

— Тобто? — здивувалася, не помічаючи жодного вогню на собі.

— Емоційно згораєш. Це через вчорашнє?

— Так, — зніяковіло потерла я шию, намагаючись придумати, як м'якше висловитися. — Ти нагадав мені про, те що я довгий час намагалася забути.

— Вибач, тобі не можна було переживати.

— Мені це потрібно було, — я намагалася пояснити, що зі мною все нормально і йому не варто звинувачувати себе. Що це невіддільна частина мене та того, що я пережила. — Я хочу цього, бо так я хоча б відчуваю себе живою.

— Дурненька, ти ж не знаєш, про що говориш.

— З чого ти це взяв? — запитала я, починаючи злитися. — Думаєш, ти розумніший?

— Ні, — він стомлено заплющив очі, втрачаючи весь свій запал, — подивися на мене, Елоріє. Що ти бачиш?

— Високого, татуйованого чоловіка, котрий зміг вижити після катастрофи. Напевно, він пережив набагато більше мого.

— "Tired little girl"¹, — з усмішкою промовив Дан, відкидаючись на валун позаду себе. – Я народився таким. Ці символи були від народження й означають, що я інший – мертвий. Мої емоції мертві. Я не потребую їх, як інші елійці. Я навіть не можу нікого полюбити, через що на Е́ліосі вважався чужаком. Все, що ти бачиш — це наслідки. Я виглядаю щасливим?

— Ні, — відповіла я після роздумів, — але знаєш, я багато чого віддала б, щоб помінятися з тобою місцями... — мої руки відклали малюнки. Кинувши погляд на великі очі елійця, я спробувала зібратися зі своїми думками. — Усі кажуть, що любити добре, що це правильно і взагалі, найкраще почуття у світі… — зітхнула я, згадуючи все, що минулося. — Поглянь на мене. Я любила. Я втратила стільки всього, що шкодую, про те, що здатна взагалі відчувати... Ніхто не говорить, що з усім цим "кращим" стає після того, як воно зникає або, коли воно не взаємне... Це боляче. Знаєш, люди йдуть. Шкода тільки, що вони не забирають із собою почуття тих, кого поранили — жити було б набагато легше.

— Я багато чого віддав би, аби помінятися з тобою місцями.

Ми вимучено посміхнулися один одному і почали розглядати Сонце, яке опускалося за горизонт. Не було сенсу говорити ще щось. У сьогоднішньому заході залишилося більше правди, ніж у порожніх розмовах.

Як же все-таки смішно був влаштований цей світ. Дві різні планети. Двоє різних істот. Дві різні долі. Але обоє страждали від одного й того ж — від кохання. Він — від того, що його не відчував. Я — від того, що відчувала.

1. Tired little girl — з англійської мови означає «Стомлена маленька дівчинка».