Розділ №1. Сонечко для вампіра
Розділ №2. Розлючений чоловік
Розділ №3. Щастя логопеда
Розділ №4. Та, яку хочеться задушити
Розділ №5. Лікарня так лікарня
Розділ №6. Сонячний удар в голову
Розділ №7. Грандіозна помста
Розділ №8. Підсмажена Зефірка
Розділ №9. Збочена бабця
Розділ №10. Сходинки на небеса
Розділ №11. Любляча бабуся
Розділ №12. Всі психи як психи
Розділ №13. Теплої ночі
Розділ №14. Голос в моїй голові
Розділ №15. Великі плани помсти
Розділ №16. Я кохатиму тебе вічність
Розділ №17. Відбивна з вампіра
Розділ №18. Величезна черга
Розділ №19. Особливі кошмари
Розділ №20. Бульдозер та шпилька
Ілюстрації до книги
Розділ №12. Всі психи як психи
«Тихий дім» цього вечора аж ніяк не відповідав своїй назві. Попри романтичну атмосферу та святкові прикраси, тут все ще був повний аншлаг і офіціанти не встигали всіх обслуговувати. Добре, що мене на вході побачила та сама барна стійка, якій я зранку привезла винний холодильник. Вона спритно домовилась з персоналом, щоб мене швидше всадили за невеличкий столик на двох, розташований в кутку. Після важкого робочого дня це було дуже приємно.

— Агов, вогник! Забери з бару келих, — гукала Люся, магічним чином залишаючи на роздачі якийсь дивний напій фіолетового кольору. — Це тобі подарунок від мене та Ама.

— Дякую, але... — хотіла було відмовитись, тільки-от мене знову перебили.

— Але не але — бери давай. Я ж бачу, що тобі треба відпочити, — говорила вона, поки обслуговувала інших клієнтів. — Вип'єш і відразу стане легше. А на ранок ніякого похмілля. Повір мені, люба. Я знаю як змішувати напої.

— Добре, дякую.

Я залишила свої речі та піднялася з-за столика аби забрати дарунок, який знаходився в кількох метрах від мене. Було дивно отримувати “хабарі” від клієнтів, але сьогодні я вже не мала сил про це думати. Пробираючись поміж людей я наштовхнулась на якось рудого офіціанта з витріщеними очима. Він дивно хилитав головою справа наліво, ніби в шукаючи щось, але його погляд залишався прикутим до мене. І що на нього найшло? Обережно обминувши його, я забрала дивний келих та повернулася за свій столик.

— Світлого вечора, — привіталася мила офіціантка з фіолетовим волоссям. — Мене звати Елайна Мортал, і сьогодні я вас буду обслуговувати. Вибачте за затримку, в нас сьогодні аншлаг тому доведеться трохи довше чекати.

— Нічого страшного, я не спішу, — посміхнулася їй у відповідь. — Можна мені дві чашки чорного чаю і два шматочки «Вишневого раю»?

— Звичайно. Зараз принесу ваше замовлення, — офіціантка стомлено хилитнула головою і пішла.

На годиннику виднілася двадцять третя година з копійками. Попри ніч, в "Тихому домі" все ще було надто багато нелюдів. Здавалося, ніби вони намагалися увірвати останню годину свята й розслабитись наостанок по повній. Десь на вході показалася червона голова Коула і стала наближатися в мій бік. Я дивилася на нього і не могла відвести свого погляду. За цей короткий час він встиг перевдягнутися, причесатися і навіть приготувати якийсь подарунок, судячи з того, як випирала його кишеня.

— Довго чекала? — запитав вампір, скидаючи верхній одяг та залишаючись в чорній сорочці. Я так задивилася на його тонкі риси обличчя, що не відразу почула питання. — Віліан?

— Ні, не довго. Тільки-но прийшла, — мовила й відчула якийсь невловний аромат. — Ти на себе каву пролив?

— Ні, — щасливо посміхнувся Коул та нахилився у мій бік, дістаючи з кишені коробку. Відкривши її, він взяв у руки дивний флакон і поставив на стіл. — Просто знаю, що ти залежна від неї та вирішив нахабним чином тебе звабити. Парфум ще вчора прийшов, але я надто закрутився, щоб про нього згадати. А це повернувся, перевірив і вирішив тобі вручити.  Подобається запах?

— Дуже, — радісно відповіла, посуваючись ближче. Давно збиралася  купити щось подібне, але якось не вдавалося знайти те, що сподобається. А ці мали дуже приємний аромат. І де він їх примудрився надибати? — Можна?

— Звичайно, — я обережно взяла його в долоні й стала роздивлятися. Він виглядав ніби чудернацьке осіннє дерево з багатьма гілками, всіяне маленькими золотавими листочками. — Давай поб'ємось об заклад? Якщо ти додумаєшся як його відкрити за п'ять хвилин, я дам тобі додатковий вихідний. А якщо ні, то ти виконаєш моє бажання.

— От комар спокусник! — не втрималася. — Знаєш же, що я марю вихідними!

— Тобі не набридло? — якось втомлено запитав він, підпираючи щоку рукою. — Чудово ж знаєш, що в мене від вампіра лише зуби стирчать і крапля магії. Я навіть крові не п'ю, а ти все одно мене звеш комаром. От за що?

— Бо дійсно схожий.

— Чим же? — не розумів чоловік. — Хобот великий? Набридаю своїм дзижчанням?

— Так само обожнюєш мене і можеш пробити будь-який мій захист, — знизала плечима й стала пояснювати свою думку. — Я як літом пролітаю біля озер, то відчуття, що вони мене заживо з'їдають. Навіть через джинси та теплу кофту кусають!

— У тебе просто смачна кров, — хмикнув чоловік, на мить виблискуючи своїми червоними очима. — Та й зовнішність спокуслива.

— Це не привід мене кусати, так їм і передай.

— Я що, з комарами вмію спілкуватися?! — обурився вампір і сперся на спинку.

— То ж наче далекі родичі...? Маєте ж розуміти один одного, — не втрималась від жарту. — Вони тебе ж навіть не кусають!

— Якщо скажеш, що вони приймають мене за "свого", я тебе з'їм сам, — розсміявся буркотун. — То що, згодна?

— Згодна, згодна. На що не підеш, заради вихідного?

Я мовчки опустила свій погляд на скляний флакон і стала його роздивлятися з усіх боків. На скільки він мав привабливий вигляд, на стільки й був загадковим. Я вертіла його на всі боки, намагаючись провернути по черзі всі листочки, покрутити закручений стовбур чи розібратися з десятками крапель. Але нічого не допомагало. Я так захопилася цією головоломкою, що навіть не помітила, як офіціантка стала виставляти з металевої таці замовлення.

Не знаю чому, але в якийсь момент я зачепила одну з гілочок і по ній стала стікати крапля парфумів. Вона виглядала ніби плід й росла так швидко, що я аж занервувала, намагаючись повернути гілку в попереднє положення. Але вона чомусь не рухалась.

— Що це за... — почала було офіціантка, але чхнула. Від різкого звуку мої руки смикнулись і рідина стала витікати вниз. — Знущання!

Офіціантка знову чхнула й побігла кудись в бік кухні, поки Коул змилостивився та став допомагати мені закрутити флакон. Запах кави розлився по всьому столу. Так, трохи різкувато, але не настільки, щоб тікати. І що натрапило на міс Мортал? Не довго думаючи  я здійнялася зі свого місця, відчинила вікно на провітрювання й сіла назад.

— Ти програла, люба, — виділив останнє слово Коул, смакуючи його. — З тебе бажання.

— І чого ж ти хочеш? — спокійно запитала та взяла в руки чашку з чаєм.

— Дай подумати, — Коул взяв свій напій і повільно торкнувся його губами. Потім перевів на мене свій погляд і твердо вимовив, — Обіймів хочу.

— Я теж хочу обіймів, — почулося нізвідки. Коул витріщив свої очі на чашку та шоковано перевів їх на мене. — І не дивись ти так на мене, краще он підкинь мені рафінованого цукру кілька кубиків. Знаєш, як такому палкому чоловікові хочеться солоденького? Хоч би хто молочка долив!

Чашка Коула полетіла прямо в мене, обдаючи теплом. Я відчувала, як по мені стікав чай і не вірила своїм вухам. Чай — говорив. Говорив таке, що я червоніла на очах разом зі здивованими відвідувачами та контуженим Коулом. Десь збоку з'явилася та сама офіціантка й приголомшливо стала сваритися з напоєм:

— Не смій стікати вниз по її блузці! Апчхи! А то я знайду Інсанію і з принципу оживлю весь її гардероб! — гарчала із закладеним носом жінка, поки рідина стікала по животу. — А ну марш звідси! Всі психи як психи, а ти що, збоченцем захотів стати?!

Слухати далі я вже не могла, тому схопила келих з фіолетовою рідиною і випила за один раз. Не те щоб мені сильно від цього полегшило, але принаймні так у мене з'явилося виправдання до цього божевілля. Я просто перепила. 

© Юлія Богута,
книга «Сонечко для вампіра».
Розділ №13. Теплої ночі
Коментарі